Читати книгу - "Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна"

Стоячи біля прилавка, Андрій розписався на бланку, повернувся і вийшов, крокуючи рішуче і цілеспрямовано. Він навіть не глянув на Мілу. Вона знала, що ним рухає. Він хоче наздогнати ту жінку! Їй треба купити все в цьому магазині, щоб досадити йому!

Відчинивши двері примірочними, вона увійшла і, швидко знявши сукню, ногою відкинула її в куток. Ну і що, якщо всі жінки без розуму від нього? Для неї він нічого не значить. Нічого, крім неприємного спогаду, якого вже нема.

Міла сиділа в корабельній бібліотеці, дивлячись на книгу невидющими очима. Зліва від її стільця була звалена купа пакетів з новим одягом, який її геть не тішив.

Цифра на її годиннику блимнула. П'ять нуль п'ять. Міла почувалася дуже самотньо. Вона кинула оком на пари, які затишно розташувалися на м'яких сидіннях і перешіптуються над книгами. Щасливі! Люди, які розділяють почуття одне одного. Ті, що люблять один одного. Вона зіщулилася. А єдина людина, яку вона знає на кораблі, – хтива нікчема.

Міла придушила жалість до себе і перевернула сторінку. Вона подивилася на безіменний палець, на якому не було каблучки, подарованої їй Ростиславом на знак їхніх заручин, щоб оживити спогади про нього. Він наполягав на тому, щоб каблучка зберігалася в його сейфі, за винятком особливих випадків, таких як інтерв'ю для преси.

У неї виникло відчуття, що Ростислав знаходиться за мільйони кілометрів від неї. Десь на місяці. Вона була б щаслива, якби в неї був хоч один з рекламних буклетів його виборчої кампанії. Він би нагадав їй про те, як чудово вони пасують один одному.

Міла не зовсім уявляла собі, яким, в очах громадської думки, має бути її життя як дружини політичного діяча. Проте, вона впевнена, що згодом їй вдасться пристосуватись і до цього.

Якби Андрій так не поспішав позбутися її, щоб наздогнати оту красуню, у неї вже була б власна каюта. Вона причаїлася б там у напівтемряві на всі ті три дні, що вони чалапатимуть до Спарти.

Чоловіки – свині! Їй не щастило з чоловіками, доки вона не зустріла Ростислава. Вона дякувала небесам за те, що зіткнулася з ним на автостоянці. Зіткнулася у буквальному значенні слова. Їй би ніколи не спало на думку, що ідеальний спосіб познайомитися з чоловіком – з'ясувати з ним виплату страховки за пошкодження, завдані його «мерседесу». Вони дивовижно підходять один одному. За словами Ростислава, вони – ідеальна пара.

П'ять сорок п'ять. Як же ж повільно плине час!

Вона вкладала стільки праці в організацію та управління своєю консалтинговою фірмою з тайм-менеджменту, що для всіх, включаючи її, стало повною несподіванкою, що вона взагалі знайшла час для роману. Мілі просто пощастило, що Ростислав виявився тим, хто її зрозумів.

Не можливо забути, як він зробив їй пропозицію. Наче він читав їй інструкції. Ресторан був затишний, на столі красувався букет троянд, і звідкілясь долинали жалісні звуки скрипки. Ростислав зробив пропозицію цілком компетентно. Вона було короткою, ніжною і, по суті, без усілякої «барвистої нісенітниці», як він висловився. Він навів причини, через які вона ідеально підходить для нього і навпаки. Її зворушила його пропозиція. Як вона могла сказати «ні»?

– Вітаю! – Почула вона голос Андрія.

Серце Міла стислося. Вона повільно розплющила очі і стисла зуби, щоб придушити нестерпне бажання різко випростатися й заверещати. Якщо він ігноруватиме і кидатиме її де заманеться, наче плюшевого ведмедика, вона покаже йому, як їй байдужа його поведінка!

Андрій низько схилився над нею. Його волосся торкнулося її обличчя. Нудота підступила Мілі до горла.

Від її очей не сховалася ледь помітна тінь у нього на підборідді, і раптом у неї виникло божевільне бажання провести рукою по неголеній щоці. Або дати ляпас.

– З вами все в порядку? – У низькому голосі пролунало занепокоєння.

Міла випросталася. У голові у неї прояснилося.

– Так. Звичайно. Самопочуття чудове. Досі перебуваю під враженням вчорашньої ночі.

– Цікава книга?

– Що? – Вона подивилася на відкриту книгу, що лежала на колінах. – Чудова. – Вона сподівалася, що Андрію не спаде на думку спитати, про що вона. Міла не мала про неї жодного уявлення. – Ви були зайняті?

– Порядний чоловік ніколи не байдикує, – Андрій випростався і засунув руки в кишені. – Я подумав, що якщо ввечері ви вільні, то, можливо, повечеряєте зі мною?

Її розум повстав проти його пропозиції. Він мав намір вечеряти з тією чорнявою особою. Він навіть побіг за нею. Трахнув він її? Чи вона відмовила йому? Може, її, Мілу, він вибрав натомість неї? Яка ж вона нікчема!

Міла зробила жест, наче швидко перегорнула уявний щоденник.

– Так, я можу втиснути вас. Саме між читанням нудної книги, протягом двох останніх годин, і карколомним стрибком за борт, щоб швидше доплисти до Спарти.

Андрій, посміхаючись, дивився на неї.

Приємне тремтіння пробігло в неї по спині.

– А для цього мені знадобляться калорії, – продовжувала Міла, і її шлунок забурчав на знак згоди.

– Однак вам доведеться почекати кілька годин після вечері, перш ніж робити заплив. Інакше ви втопитеся.

Спіймавши його погляд, вона насилу змусила себе думати про свою мету, а не про те, як було б приємно згадати всі чудові подробиці минулої ночі.

Міла опустила очі.

– Ні. Смерть через утоплення мені не загрожує. Схоже, вам доведеться терпіти моє суспільство ще кілька годин.

Він простяг їй руку.

– Мені здається, я впораюся.

Міла подивилася на велику квадратну долоню. Вона побачила довгі пальці, в яких була прихована сила, і уявила насолоду, яку вони доставляли її тілу минулої ночі. Не в силах стримуватися, вона схопила сумки з покупками і засунула їх у простягнуту руку.

– Мені треба десь переодягтися.

Міла підвелася зі стільця. Думка про те, що час минає, завдавала їй болю, і вона глянула на настінний годинник, щоб Андрій зрозумів: уже шість дванадцять.