Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

ГЛАВА 4

Я чекала, що зараз опинюся в справжнісінькому Темному світі, про який розповідали страшні історії одна моторошніша за іншу. І про те, що там усюди грішники зазнають жахливих страждань, терплячи знущання від демонів. І про те, що земля там місцями – болото, в яке може засмоктати в лічені миті, а місцями вся складається з вогню чи води.

Вже подумки готувалася затикати вуха від несамовитих криків грішників, а потім померти страшною і болісною смертю. Почула поблажливий смішок мого викрадача, який, на щастя, відліпився від моїх губ, варто було нам перетнути перепону між світами.

– Це не Темний світ, дівчинко. Та й я сумніваюся, що той взагалі існує. У людей занадто бурхлива фантазія.

– Тоді що це таке? – видавила я, намагаючись хоч щось розгледіти в навколишній темряві.

Вона була майже непроглядна, оскільки ні зірок, ні місяця на небі не спостерігалося. Хоча ні, з останнім я, мабуть, погарячкувала. Саме в цей момент з-за хмари, що приховувала його, вийшов місяць. Але назвати його звичним мені нічним світилом язик не повертався. Криваво-червоний, він вдвічі перевищував наш і моторошно лякав. І сяйво, яким він освітлював територію, лише посилювало страхи. Наче все навкруги було залите кров’ю.

– Скажімо так, це місце можна назвати прикордонною територією. Хоча ми звикли називати його Сутінковим світом. Світ між живими та тим, що знаходиться по той бік.

Я відразу засипала Чорного Лорда новими запитаннями:

– А що знаходиться по той бік? І хто такі «ми»? Тобто «ви»?

– Мені подобається, що ти проявляєш таку допитливість і хочеш швидше звикнути до нових умов, – несподівано похвалив він, але на мене це справило протилежний ефект.

І зовсім я не хочу якнайшвидше звикати! Все, чого хочу – забратися звідси! Але коли вже доля привела в таке дивне місце, гріх не дізнатися, як тут усе влаштовано. Може, це навіть допоможе вибратися.

– Про останнє навіть не мрій, дівчинко, – хмикнув він і міцніше притиснув до себе.

Те, що він постійно мене прагне потискати, наче іграшку, не викликало приємних емоцій. Та що ж ти причепився, гад такий?!

Усвідомивши, що Чорний Лорд чує кожну мою думку, я постаралася зійти зі слизької доріжки. А якщо він відповість на останнє запитання, і ця відповідь мені не сподобається? Стане тільки гірше. Почула новий смішок і зрозуміла, що цього разу мала рацію. Насупилася і буркнула:

– То що до того, щоб пояснити мені те, що я хочу знати? Що знаходиться за межами вашого світу і хто ви такий взагалі? І що за люди тут мешкають?

– У тебе буде багато часу, щоб отримати відповіді на всі свої запитання, – м’яко сказав він. – Але на ці я, мабуть, відповім. Що знаходиться далі, за кордоном, я не знаю. Ніколи там не був і навряд чи буду через мою сутність.

– Як це не знаєте? – обурилася я. – Ви ж потойбічна істота! Нечистий дух чи як вас правильно називати!

Нова порція сміху.

– Я вже обожнюю тебе, мала!

Ну, і як це розуміти? Я його нечистим духом щойно обізвала, а він каже, що обожнює!

– Мене важко назвати нечистим духом в тому сенсі, як це розуміють смертні, – погладивши мене по голові, відгукнувся він. Я насилу стрималася, щоб не струсити його руку ще в процесі. Але раптом образиться і взагалі нічого не розповідатиме? – Я не дух, а цілком навіть матеріальна істота. Хоча іноді не відмовляю собі у задоволенні пересуватися у трансформованому вигляді. На жаль, останнє у вашому світі мені доступне лише вночі. Чомусь ваше сонце блокує багато можливостей таких, як я.

Я не все зрозуміла з того, що він сказав, але показувати цього не стала. Лише глибокодумно кивнула.

– Якщо простіше, – вірно вгадав Чорний Лорд мої труднощі, – то в тому вигляді, в якому ти мене бачила ночами останні кілька місяців, я можу з’являтися тільки в темний час доби.

Тепер зрозуміло. Вже легше, що він не завжди виглядає як моторошна чорна пляма з червоними очима. А то жити поруч з таким… Брр… Навіть подумати страшно. Хоча мені в будь-якому разі страшно подумати про те, щоб з ним жити. А судячи з усього, клятий нечистий (все одно так його зватиму! Зі шкідливості!) саме цього і хоче. Місцевих нечистих дівок йому мало, чи що? Чого на наших зазіхнув, незрозуміло.

– Дівчинко, ти ж розумієш, що я все чую? – голос трохи тремтів від стримуваного сміху, і я знову насупилася.

Та що смішного я сказала? Ситуація більш ніж серйозна, а йому аби посміятися з мене!

– Гаразд, то як мені тоді називати таких, як ви? – помовчавши, поставила я нове запитання.

– Ви, смертні, звете нас кривавою нечистістю, упирями та ще купою дурних прізвиськ. Ми ж воліємо називати себе вампірами.

Жах! Я так і заціпеніла, не в змозі навіть поворухнутися. Матінко, до кого ж я в руки потрапила? Ось якщо не щастить, то не щастить у всьому! Тепер я вже інакше пояснювала те, навіщо йому знадобилося виривати мене з теплого ліжечка та тягти за собою. Зовсім не тіла мого дівочого йому хочеться, а крові гарячої! Тепер я навіть розуміла його дивні слова про те, що він навіть жаліє, що незабаром не зможе вже читати мої думки. Ну, звісно! У мертвяка хіба бувають думки? Отож бо й воно! Не бувають. Цікаво, скільки мені жити залишилося? Відразу зжере чи помучить спочатку?