read-books.club » Любовні романи » Вихор почуттів, Ксенія Стрілець 📚 - Українською

Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

173
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вихор почуттів" автора Ксенія Стрілець. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 106
Перейти на сторінку:

Фотосесія на скутерах йде повним ходом. Дівчата фотографуються у різних позах, та з різних ракурсів, і щось мені підказує, що вони хотіли не стільки покататись, скільки наробити гарних фоточок для соцмереж. Ну і я, звичайно, вирішила засвітитися на загальних знімках, поки Слава розмовляє з друзями.

Після розмови він підходить до скутера, дістає лижні окуляри та обережно одягає їх на мене. Спритно перекидає ногу через сидіння й стукає рукою по вільному місцю позаду себе, запрошує мене сідати. Скориставшись запрошенням, сідаю позаду, берусь за бокові поручні й міцно тримаюсь.

Слава заводить руки за спину намацуючи мої руки та обхоплює ними себе за талію. Тримаюсь я міцно, але намагаюсь не занадто сильно притискатися до нього, хоча спокуса й велика.

– Раптом ти маніяк, завезеш і кинеш мене десь у лісі, – кажу із награним жахом.

– Я матиму це на увазі, коли проїжджатимемо повз ліс, – хоча в цей момент я і не бачила його обличчя, але була впевнена що він посміхається.

Мотор загуркотів і ми помчали в гору. Від швидкості, скутер підстрибував на кожному кучугурі, і я притиснулася до Слави якомога ближче, і трималася за нього як найміцніше.

Не можу сказати, що я щось встигла розгледіти під час руху на шаленій швидкості, через спину водія, але я точно знаю, що в цей момент я була щаслива.

Найбільша краса постала перед очима, коли ми дісталися вершини. Навколо лише гори, високі, низенькі, засніжені й усіяні ялинками. У підніжжя гір, виднілися самотні хатинки, з димарів яких піднімався димок, як у старих казках. Цікаво, як це жити в будинку, серед лісу, щовечора пити гаряче какао з зефірками біля каміна та дивитись у вікно на сніг. Думаю, це круто, але впевнена, що це також дуже страшно, коли навколо ні душі, та ще й вовки виють.

Я в захваті. Зачарована такою красою, я зовсім забуваю, що я тут не сама, і на підтвердження цього, трохи здригаюсь від несподіванки, коли довкола мене обертаються міцні руки Слави. У мене навіть думки не виникло ухилитися, це було так приємно і природно, що я просто прикрила очі і вдихнула суміш морозного повітря та гіпнотичного чоловічого парфуму.

Дивно, адже ще три дні тому, я збиралася одружитися з "коханням свого життя",  як мені тоді здавалось, а зараз, я на краю землі стою в обіймах іншого чоловіка. Життя дивна штука.

Не знаю, чи це правильно, але мені зовсім не соромно, і мене зовсім не мучить сумління. Я не знаю, чи готова я підіграти цьому красеню, через образу на колишнього, чи тому, що він мені дійсно подобається. Мій внутрішній голос може підігрівати мої сумніви, та й взагалі волати що захоче, але тіло не бреше, і воно тане в обіймах незнайомця, немов морозиво у спеку.

Не так багато в моєму житті було чоловіків, а адекватних ще менше, щоб порівнювати, але те, що я відчуваю зараз мені подобається.  

Прокручую час на пів години назад й згадую, що підійшовши до мене, він не привітався і не спитав, як мої справи, а просто взяв мене за руку і повів. А я просто пішла слідом, без зайвих слів. Я не знаю, що це за тяжіння і чому все відбувається саме так, але мені цікаво що буде далі.

В нашому розпорядженні не так багато часу, перш ніж я повернусь додому, і я розумію, що це може бути лише короткочасний роман, але я маю намір прислухатись до свого тіла і серця.

Кладу свої долоні поверх його рук і ще більше занурююсь у міцні обійми.

– Подобається? – питає Слава пошепки. Лоскоче подихом моє вухо, від чого по тілу біжать мурахи.

– Дуже! – відповідаю, але вже не впевнена, що ми говоримо про пейзаж. Я так точно. 

 

Після активного катання на санчатах, що виснажили моє тіло, та такого несподіваного продовження на горі в обіймах Слави, що й досі хвилює мою уяву, я потребую додаткової порції відпочинку, як для тіла, та і для душі. Саме тому наш вечір проходить у банному комплексі, що причаївся серед сосен неподалік від паркування.

"Лийся пиво рікою, танцюй креветка з ковбасою" –  це офіційна назва нашої вечірки. Нескінченний потік пінного, варені раки та смажені у соєвому соусі креветки – моя слабкість. Суміш таких смаколиків, занадто важке випробування для мого шлунку, але заради такого задоволення, я тримаю цей важкий удар.

Вибігаю на двір, слідом за дівчатами, які верещать немов скажені куріпки. В'єтнамки застрягають у снігу, тому я одразу скидаю їх й біжу далі босоніж. Слідом за Наталею та Маринкою падаю на незайманий пухкий сніг і ми починаємо дружньо качатися по ньому. Думала, що миттю замерзну, і приготувалась верещати за компанію з дівчатами, але, навпаки, відчула неймовірне задоволення від дотику холодного снігу до, розпеченої у сауні, шкіри. Підводимося зі снігу, беремося за руки та починаємо стрибати немов діти на святі у садочку, навіть не знаю, навіщо ми це робимо, але нам весело. Папараці Шурік знімає нас на відео та мені не соромно бути веселою. Коли ейфорія проходить, озираюсь і бачу, що ми маємо глядачів.

Та ті глядачі не прості, то наші старі “друзі”, а саме Слава зі своєю компанією. Невже в них немає інших справ по вечорах, крім того, як стирчати на ґанку ресторану. І звичайно ж вони не змогли втриматись, щоб не покепкувати з нас.

Помічаю погляд Слави, що прикутий саме до мене й кручусь на місці, в купальнику у дрібні рожеві квіточки. Навіщо? Не знаю. А потім машу йому ручкою на прощання й повертаюсь до сауни грітися, щоб повторити це божевілля знову і знову.

На четвертій годині веселощів в мене вже починає сідати батарейка. Хоч спиртним я й не зловживала, але від емоцій та перепадів температури, між сауною та кучугурами, голова почала тріщати по швах.  

Коли на екрані телефону висвічується повідомлення, обираю слушну мить і йду до кімнати відпочинку, щоб побути на самоті. На моє щастя, в кімнаті порожньо, єдине джерело світла, це лампа над нудьгуючим більярдним столом. Вмощуюсь зручніше у крісло біля електронного каміна і відкриваю повідомлення від адресата "Красунчик" (саме так я записала Славу у своїй телефонній книзі, і це буде моя маленька таємниця).

1 ... 12 13 14 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вихор почуттів, Ксенія Стрілець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"