Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- А зараз?
- Що зараз?
- Дівчина. Вона... є?
Я постаралася якомога безтурботніше поставити це запитання, але й сама розуміла, що провалилася. Тому швидко схопила з тарілки курячий нагетс і закинула його в рот. Це дозволило мені зробити перерву в необдуманих висловлюваннях.
- Ні, - коротко відповів Рон. Чоловік зробив кілька ковтків пива, поки я спостерігала за тим, як піднімається й опускається його кадик. Є щось таке в цій частині чоловічого тіла, що від неї часом неможливо відірвати погляд. - Так ти тепер працюєш у Макса?
- Ти вже питав. Так.
- Точно. Питав. І як тобі?
- Подобається. Я буду займатися посадкою рослин для двору місіс Гартман.
- Справді?
- Угу.
У мене складалося таке враження, що Рон витягав із себе теми для розмов, поки розпитував мене про те, що конкретно я садитиму в місіс Гартман, скільки я працюватиму в Макса. І багато ще якихось дивних і недоречних запитань. Здавалося, що він уважно слухає в один момент, а потім різко стає якимось розсіяним.
Ми доїли закуски і допили пиво, і нам принесли ще по келиху. А потім усе змінилося, коли Рон поставив запитання, яке, здається, хвилювало його найбільше.
- Слухай, Мел. Я знаю, що ви з моєю сестрою дуже близькі. Ну не може такого бути, щоб ти не знала її нового хлопця.
- Може, це Алекс?
Рон похитав головою.
- Алекс у минулому, я в цьому впевнений. І чомусь мені здається, що ти знаєш, з ким вона, але не хочеш мені говорити.
- Я справді не знаю.
Він різко відкинувся на спинку дивана й обвів поглядом приміщення. Наче йому раптово стало нудно... Ох, чорт!
- Так ось навіщо ти покликав мене випити?
- Що? - Рон зробив вигляд, що нічого такого не задумав від початку.
- То, Роне! Ти покликав мене, щоб дізнатися, з ким зустрічається Джемма.
Чоловік поклав руки на стіл і зчепив пальці в замок. Він подивився мені прямо в очі, але в той момент вони не здавалися мені такими привабливими, як зазвичай.
- Послухай, малятко. Ти ж знаєш, як я піклуюся про свою сестру. І мені вкрай важливо знати, з ким вона, щоб Джемма залишалася в безпеці. Вона сама мені не розповідає.
- Може, тому що не хоче, щоб ти знав? - різко сказала я. У мені закипали злість і образа. Я так ретельно збиралася на цю зустріч, вважаючи її побаченням. Я вкотре сама себе посадила в калюжу.
- Мел, тільки так я можу захистити її.
- А ти не думав про те, що їй не потрібен захист? Може, вона щаслива з цим хлопцем і не хоче, щоб ти все зіпсував.
Рон знову примружився. Мене починало дратувати, що його погляд, немов лазер, сканував мене.
- Тож ти все-таки в курсі.
Я підскочила зі свого місця і схопила сумку.
- Навіть якби знала, нічого б не сказала. А знаєш чому? Тому що поважаю таємниці подруги. А ще тому що ненавиджу, коли мене використовують.
О, ні-ні-ні-ні. Тремтяче підборіддя - це погано. Це до біса погано. Ще одне приниження моя гордість не переживе. Двічі за вечір - це перебір. Я різко розвернулася і помчала з пабу геть. На підборах і в натовпі, що прибував, це було складно, але сяк-так я все ж вибралася. Звернувши за пабом відразу наліво, я понеслася до стоянки таксі. Але не встигла зробити й трьох кроків, як хтось схопив мене за лікоть, і я скрикнула. Повернувшись, я замахнулася сумкою, щоб ударити його, але опустила її. Мене тримав Рон.
- Пусти мене.
- Мел, - м'яко покликав він і мої зрадницькі нутрощі перетворилися на кашу. Чоловік присів нижче, щоб бути зі мною на одному рівні. - Гей, вибач, якщо образив. Але... Мел, ти єдина, з ким вона ділиться секретами. Якщо ти щось знаєш...
- Рон, це низько, - рявкнула я. - Якщо дівчина тобі не подобається, ти не повинен давати їй надію. І тим більше використовувати її почуття у своїх інтересах.
- Які почуття? - Чоловік випростався і насупився.
- Господи, навіщо ти прикидаєшся дурнем? - Я змахнула руками. Він стояв і мовчки дивився на мене. Хвилину. Дві. - А, до біса все. Я багато років тебе...
Я замовкла. Не змогла змусити себе вимовити це. Не тоді, коли він так безсоромно використовував мене для отримання інформації. Чорт забирай, а це боляче.
- Що ти хотіла сказати, Мелорі? - запитав він, роблячи крок до мене.
Я відступала назад, а він наступав на мене, впиваючись поглядом у моє обличчя.
- Мені пора, - прошепотіла я.
- Ти нікуди не поїдеш, поки не закінчиш речення, Мел, - жорстко заявив він і смикнув мене до себе.
- Відпусти, Роне.
- Що ти хотіла сказати, Мел?
Ну, ось. Він стиснув щелепи і частіше задихав. Очі звузилися і тепер буквально пропалювали в мені дірки. Пам'ятаєте, як я говорила, що хотіла б докласти долоню до його щоки й утихомирити звіра? Забудьте. Тепер мені хотілося вирватися з його хватки і бігти, поки не сховаюся з поля зору.
- Пусти! - крикнула я. - Я нічого тобі говорити не буду.
- І правильно, - процідив він крізь зуби. - Тому що ти, нахрін, мала б заспокоїтися за цей рік.
- Що? - Я сторопіла від грубості в його голосі.
- Їдь додому. - Він відпустив мою руку і я зробила крок назад, вражена його тоном. - І не смій більше ніколи брехати мені, Мелорі. Я ненавиджу брехунів.
Він різко розвернувся і пішов до бару. Я подивилася на те, як він рішучою ходою дійшов до кута, вилаявся і зник за будівлею. Моє підборіддя почало тремтіти сильніше. Я повернулася і побігла до таксі. Стрибнувши в найближчу машину і назвавши адресу, я прикрила очі. Мій телефон завібрував і я дістала його з сумочки.
"Напиши як доїдеш додому"
Рон. Я сумно посміхнулася. Йому було не наплювати. Але здоровий глузд нагадав про те, як він повівся на парковці, і образа зі злістю повернулися.
"Іди до біса" - такою була моя відповідь цьому гівнюку.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова», після закриття браузера.