Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

— Минуле століття ми пережили лише завдяки чистому везінню та милості заходу, — сказав Їм. — Але навіть із допомогою призахідників Нікань заледве спромоглася вигнати загарбників Федерації. Під тиском призахідників наприкінці Другої Макової війни Федерація підписала Пакт про ненапад, і відтоді Нікань зберігає незалежність. Федерацію обмежили торговельними заставами на межі провінції Коня, і протягом майже двох десятиліть муґенці поводилися більш-менш чемно. Але неспокій серед муґенців лише зростає, а призахідники ніколи не дотримувались обіцянок. З героїчної Тріади лишилась одна: Імператор загинув, Хранитель Воріт зник, і на троні тепер тільки Імператриця. А може, все ще гірше, бо ж тепер у нас немає солдатів-спірлійців. — Їм замовк. — Ми вже не маємо найкращих воїнів на своєму боці. Нікань уже не володіє тими ресурсами, які допомогли їй пережити Другу Макову війну. Не можна покладатися на те, що призахідники знову нас урятують. Якщо минулі століття чогось нас навчили, то це того, що вороги Нікані ніколи не відпочивають. Але цього разу, коли вони прийдуть, ми маємо намір бути готовими.

Опівденний дзвін ознаменував обідній час.

Їжу насипали з величезних казанів, що стояли біля дальньої стіни. Немовби байдужі до своєї роботи, кухарі роздавали конґі, тушковану рибу та хлібці з рисового борошна.

Студентам насипали порції, яких було саме вдосталь для того, щоб угамувати бурчання в животі, проте замало, щоб повністю наїстися. Студентів, які намагалися стати в чергу ще раз, відправляли до столів із порожніми руками.

Для Жинь перспектива регулярного харчування була більш ніж щедрою, адже у Фанів вона частенько лишалася без вечері. Але однокласники скаржилися Жабаню на кожнісіньку порцію.

— За філософією Дзіми, голод — це добре. Так ви почуваєтеся легкими, зосередженими, — пояснив Жабань.

— Так ми почуваємося нещасними, — ремствував Неджа.

Жинь скривилася, проте рота тримала на замку. Першокурсники тіснились у двох рядах по двадцять п’ять осіб за дерев’яним столом біля виходу з їдальні. Інші столи займали учні, але навіть Неджі забракло сміливості спробувати сісти поруч із ними.

Жинь усвідомила, що з боків її затиснули Нян та хлопець із жорстким волоссям, який відповідав на уроці історії.

— Я Кітай, — представився він, обнюхавши печеню.

Він був на рік молодший за неї й цілком відповідав своєму вікові: худорлявий, веснянкуватий, з величезними вухами. Так сталося, що він отримав найвищий бал із Кедзю в Сінеґардському муніципалітеті, найбільш конкурентному районі тестування, що особливо вражало, враховуючи, що він був молодший за інших на рік. Кітай мав фотографічну пам’ять і хотів вивчати стратегію під керівництвом майстра Ірдзяха, щойно складе Випробування, а ще поцікавився, чи не вважає вона Дзюня тим ще придурком?

— Так. Мене звати Жунінь. Жинь, — сказала вона, щойно хлопець дав їй можливість вставити бодай слово.

— О, то це тебе ненавидить Неджа.

Жинь припустила, що це не найгірша репутація, яку вона могла заробити. Ну й було схоже на те, що Кітай нічого не мав проти неї.

— До речі, що це з ним? — запитала вона.

— Його батько Воєначальник Дракона, а тітки поколіннями були наложницями біля трону. Ти б теж була такою колючою, якби мала настільки заможних та привабливих родичів.

— Ви знайомі? — запитала Жинь.

— Ми виросли разом. Я, Неджа та Венка. Навчалися в одного вчителя. Я думав, що після вступу до Академії він буде люб’язнішим зі мною. — Кітай знизав плечима, глянувши на дальній край столу, де Неджа та Венка немовби проводили засідання суду. — Мабуть, помилявся.

Жинь не здивувало те, що Неджа викреслив Кітая зі свого кола спілкування. Неджа нізащо б не тримав поруч когось хоч уполовину такого ж дотепного, як Кітай, бо той мав забагато можливостей перетягнути увагу на себе.

— Чим ти його так образив?

Кітай скривився.

— Нічим, тільки обійшов на іспиті. Неджа так носиться з власним «я». А ти що зробила?

— Поставила йому отой синець, — зізналася вона.

Брови Кітая здивовано поповзли вгору.

— Непогано.

Після обіду в розкладі було заняття з вірувань, а потім лінгві­стика. Жинь цілий день нетерпляче чекала вірувань. Але учні, які вели новачків до класу, чомусь ледь стримували сміх. Усі видерлися звивистими сходами на п’ятий ярус, а це було вище за будь-яку іншу класну кімнату. Нарешті зупинилися біля замкнутого саду.

— Що ми тут робимо? — запитав Неджа.

— Це ваш клас, — відповів один з учнів.

Учні перезирнулися, широко всміхнулися й пішли. Через п’ять хвилин стала зрозумілою причина їхніх веселощів. Майстер вірувань не прийшов. Минуло десять хвилин. Потім двадцять. Клас спантеличено розбрівся садом, намагаючись збагнути, що ж робити.

— Нас розіграли, — припустив Хань. — Привели не туди.

— І що ж тут вирощують? — Неджа смикнув квітку до носа й понюхав її. — Гидота.

Жинь уважніше придивилася до квітів, і її очі розширилися від подиву. Вона вже бачила ці пелюстки.

Неджа впізнав їх теж.

— От лайно, — вилаявся він. — Це мак.

Клас відреагував, немовби сполохане гніздо вовчків. Усі квапливо відійшли від макових рослин, немовби сама їхня близькість одурманює.

Жинь намагалася придушити бажання розреготатися. Тут, на іншому кінці країни, вона наштовхнулася бодай на щось знайоме.

— Нас виженуть, — застогнала Венка.

— Не будь дурепою — це не наш мак, — промовив Кітай.

Венка затулила обличчя долонями.

— Але ж Дзіма сказала, що якщо ми бодай на десять кроків наблизимося…

— Навряд чи вони зможуть вигнати весь клас, — сказав Кітай. — Я певен, нас перевіряють. Спостерігають, чи ми справді хочемо вчитися.

— Або як поводитимемося біля заборонених наркотиків! — лементувала Венка.

— О, та заспокойся, — промовила Жинь. — Від одного дотику не кайфонеш.

Венка не заспокоювалася.

— Але Дзіма не говорила, що ми обов’язково маємо бути під кайфом, вона сказала…

— Сумніваюся, що це й справді заняття, — перебив її Неджа. — Закладаюся, учням просто захотілося трохи розважитися.

А от Кітай, здавалося, сумнівався.

— Заняття є в розкладі. І ми бачили майстра вірувань, він був на ознайомленні.

— А де ж його учні? — заперечив Неджа. — Якого кольору його пояс? Чому не видно нікого з вишивкою вірування на нарукавній пов’язці? Дурня якась.

Неджа вийшов через ворота. Збурені, решта першокурсників пішли за ним один за одним. У саду лишилися тільки Жинь і Кітай.

Жинь сіла, відхилилася назад, спершись на лікті, і милувалася розмаєм рослин. Окрім криваво-червоних маків, тут були крихітні кактуси з рожевими та жовтими квіточками, флюоресцентні гриби, що тьмяно світилися в темних закутках під полицями, та пишні зелені кущі з виразним чайним запахом.

— Це не сад, — сказала вона. — Це плантація наркотиків.

Тепер їй реально кортіло зустрітися з майстром вірувань.

Кітай сів поруч.

— Знаєш, великі шамани з легенд ковтали наркотики перед битвою. Це дарувало їм магічні сили, принаймні так кажуть, — він усміхнувся. — Думаєш, саме цього майстер вірувань і вчить?

— Чесно? — Жинь перебирала траву. — Гадаю, він просто приходить сюди покайфувати.

Роздıл 4

З плином тижнів складність занять зростала. Ранки відводилися бою, медицині, історії та стратегії. Здебільшого вже до полудня в Жинь починало гудіти в голові, переповненій назвами теорем, про які вона ніколи не чула,