Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Розділ 9. Брей Легран.

Моє серце шалено калатало, чітко відбиваючи кожен удар, який голосно лунав по салону машини. Що це зараз було? Хто вона така? 

 

Я з силою натиснув на скроні, намагаючись прийти в себе. Так, нічим забороненим я в житті не бавився і не збирався, а вчора навіть не пив. Я сходжу з розуму? 

 

Я дивився їй у слід, і не міг зрозуміти, звідки взялася ця Енді. Чому вони так схожі? І де носить цього Франсуа? 

 

Я чекав і сподівався, що коли приїде мій друг, він подивиться на це все зі сторони й скаже, що мені краще відвідати лікаря.Вже краще такий розклад, ніж мій ожилий кошмар. 

 

Наскільки я хотів, щоб Ракель повернулася в моє життя, настільки я хотів, щоб вона з нього назавжди зникла, і я забув про її існування, як ніби її ніколи й не було... 

 

- Добряче ти тачку пом'яв, - стукаючи у вікно вказівним пальцем промовив мій друг, - походу, встрянеш на пару штук з ремонтом.

 

- Ще повільніше їхати не міг? - Я чекав друга пів години, але мені вони здалися цілою вічністю. 

 

- Взагалі-то, я був на зустрічі, – невдоволено промовив друг, – на яку ти спочатку запізнювався, а потім і зовсім не приїхав. 

 

- У мене поважна причина, – я посміхнувся і розвів руками вказуючи на машину, - і тільки не треба зараз про мою безвідповідальність та іншу дурню!

 

Він нічого не відповів. Довго стояв і напружено дивився на мене, вдивлявся, про щось думав. Взагалі, Франсуа був хлопець серйозний, але сьогодні його погляд нагадував тривожний погляд люблячого батька. 

 

- Ти давай, зав'язуй з цим, – коротко сказав він і пішов до своєї машини. 

Йому не треба було говорити, а мені не потрібно було питати, з чим мені треба було зав'язувати. З думками про неї. Зі спробами викинути її зі своєї голови. Він знав, що я справлявся зі стресом краще, коли в мені вирував адреналін. 

 

- Мені потрібно в лікарню, – роздратовано кинув я другові й попрямував до його машини, – відвези мене в найближчу. 

 

- І сильно тебе пом'яло? - Франсуа нарешті проявив занепокоєння на рахунок аварії. 

 

- Жити буду, - відмахнувся я і сів всередину. 

 

- Найближча буде через п'ять хвилин, але ти б в медуніверситет зайшов, тобі б відразу надали невідкладну допомогу, - на цих словах він засміявся з власного жарту. 

 

- Я її бачив... - тихо промовив я. Я боявся зізнатися в цьому самому собі, а другові так тим більше. 

 

- Ага, ну так, аякже, - моя одержимість Ракель його відверто дратувала. Як і вона сама. Франсуа ненавидів її з самого початку. Мабуть, він відразу розглянув, якою вона була насправді. 

 

- Зараз. Тільки що. Її звали Енді. Можливо, вона змінила ім'я. Навіщо... навіщо не знаю... але я її бачив. Це була вона, - мене почало трясти і я розумів, що в цей момент мої слова звучали як марення, але не міг зупинитися.

 

- Це не може бути вона!  Її тут не може бути!  Ракель тут немає!  Немає і вже не буде!  - Закричав мій друг і це був перший раз коли він настільки втратив самовладання.

 

 Але я не зійшов з розуму.  Тільки що це підтвердили відразу два лікарі. Травматолог сказав, що всі руки-ноги цілі й струсу мозку немає, а психіатр сказав, що тверезість розуму я не розгубив.

 

 - Я доведу тобі, що вона тут, - сказав я Франсуа, коли вийшов з лікарні. Він стояв і курив поруч з машиною, поки в салоні щосили гуркотіла музика.

 

 - Ей, ти куди?  - Друг в подиві спостерігав, як я підійшов до його тачки й сів за кермо.

 - Пізніше поверну, - кинув я і різко зірвався з місця.  Їхав я до університету. 

 

 Ну що, Енді, поспілкуємося?                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно