Читати книгу - "Голова з площі Пігаль"

– Усі ваші колеги так чинять? – Клим присів на стілець, лиш розстебнувши верхній одяг.

– У кожного свій підхід до обіду. Вам незатишно в пальті, месьє.

Знизавши плечима, Кошовий роздягнувся. Пошукав і знайшов вішак, Монтань перехопив його погляд.

– Якщо ваша ласка, месьє. Прошу, – він передав своє пальто.

Поки Клим ходив, немолодий офіціант із маленькою щіточкою вусів та занадто викоченими, м’ясистими від природи губами вже ставив на стіл пляшку білого скла з водою.

– Пастіс? – маленький інспектор зиркнув на Кошового знизу, відповів сам собі. – Пастіс, Кло́де, – показав два пальці, наче знак «V», знову переключився на Клима. – Це Клод.

Губатий офіціант кивнув зі спокійною гідністю.

– Я вас запросив, месьє Кошові, – нагадав Монтань. – Не соромтеся.

– Знайшли того, хто крутитиме носом.

Сказавши так, Клим тут же подумав – згадка про ніс, будь-яка, в присутності Монтаня може сприйнятися недоречною, якщо взагалі не глумом. Утім, маленький інспектор бровою не повів, замовив порцію салату й подвійно – телячі медальйони з картоплею. Щойно губатий відійшов, він налив води собі й Кошовому, зробив великий ковток.

– До речі, Клод четвертий рік поспіль бере участь у перегонах офіціантів. Чули про таке?

– Навіть бачив один раз.

– Згідно вашим документам, ви в Парижі трохи більше року.

– Пильний сищик. Браво́.

– Я сказав це лише тому, що ви могли бачити Клода. Бо минулого року він переміг.

– Невже прибіг першим?

– Другим, – Монтань підсунув попільничку. – Тут дозволяють курити.

– Хто б сумнівався. Забороніть щось поліцейським.

– У вас упереджене ставлення до поліції. Я прочитав це у ваших очах, щойно ви ступили за поріг бюро.

– Хіба може бути інакше ставлення, коли тобі нагадують: за три місяці ти, нещасний емігрант, можеш стати зовсім ніким. Бо поки що ти просто ніхто, але з видом на проживання.

Монтань нічого не відповів. Він зосередився на люльці. Спершу натоптав тютюном, видобутим із червоного оксамитового кисету, потім підтоптав маленьким срібним товкачиком. Нарешті розкурив, чиркнувши довгим сірником, догори поплив ароматний сизуватий дим. Якби він ще й мав бороду та вдягнув капелюха, то зараз був би дуже подібний на казкового лісового гнома.

– Почнемо з метра Роше, – маленький інспектор вмостився зручніше. – У Парижі майже кожен, хто служить у системі правосуддя, знає цього месьє як невдаху. Інспектори й комісари, слідчі, прокурори й судді.

– Я вже чув це від вас.

– Послухайте більше. Аби зрозуміти, чи варто покладатися на нього. Звісно, цей адвокат має виграні процеси. Людина освічена, як юрист на своєму місці. Не можу пояснити, хто й коли глянув на Роше лихим оком. Причому, – Монтань за звичкою тицьнув у Климів бік мундштуком, – дуже часто у нього все летить шкереберть в останній момент. Ось здається все, справу вирішено на користь клієнта. Аж раптом – грім небесний! Месьє Кошові, в цього адвоката сім програних справ із десяти!

– Раніше ви назвали його аферистом.

– Не зовсім так. Швидше, я кострубато висловився. Як усякий адвокат, Роше намагається виграти за будь-яку ціну. Коли справа йде з-під ніг, починає озброюватися не завжди дієвими аргументами. Знаходить докази, які в процесі розгляду виявляються притягнутими за вуха. Часом розповідає юридичні казки замість працювати з фактами й свідками. Наприклад, якось він заявив: його клієнт не міг убити свою коханку ножем, бо з дитинства боїться ножів, не може взяти ножа до рук. А підкріпити свою заяву запросив лікаря, якого не знати як видряпав аж із Шамоні! Невже важко було передбачити: прокурорські гончаки дуже швидко знайдуть підтвердження, що цей, з дозволу сказати, свідок три роки, як позбавлений ліцензії. Практикує, уявіть собі, як знахар, народний цілитель! Хіба не афера?

На цих словах губатий Клод приніс дві чарки з пастісом. Маленький інспектор не чаркувався. Припросив Кошового жестом, пригубив напій, пихнув люлькою. Дочекався, поки той почастується, закінчив думку:

– Я не можу заборонити будь-кому залучати метра Роше до справ. Я не маю права й, чесно кажучи, бажання ставитися до нього упереджено. Наша з вами зустріч тому підтвердження.

– Ми зустрілися, аби ви заспокоїли себе й свою совість, – зрозумів Клим.

– Абсолютна правда, – погодився Монтань. – Але якщо ви можете якимось чином вплинути на мадам Лоран… Пардон, на мадам Магду… Словом, їй краще поміняти захисника. Щойно справа дійде до суду, в неї не буде шансів.

– Ви впевнені, месьє, що справа дійде до суду?

– І дуже скоро, месьє! – тепер сищик зробив більший ковток. – Мені навіть прикро, що справа виявилася дуже простою. Коли я вже проміняв Сорбонну на набережну Орфевр, то маю амбіції прославитися розгризанням міцніших горішків. Ні-ні, месьє, там усе очевидно. Вбивство в нападі ревнощів. Французи, особливо парижани, подібні історії люблять. Та їх у нашому житті занадто багато, аби якась справді допомогла стати знаменитим.

Сіпнулося віко.

Марнославний, як усі курдупелі.

Кошовий і раніше навряд би сказав таке в лице людині, в якій поселився маленький Наполеон. Хіба якщо від такої особи не залежить нічия доля, тож налаштувати її проти себе й інших ризику нема. Клим побоювався, що Монтань прочитає його думки й висновки по очах, тож швидко взяв чарку й зосередився на пастісі, на коротку мить закрившись рукою від маленького інспектора. Але тому, схоже, висновки співрозмовника були байдужими. Зараз Монтань курив і помітно спочивав на лаврах. З доброго дива уявивши перемогу вже здобутою.

Так буває, коли впевненість у своїй правоті поступово перетікає в самовпевненість.

Зазвичай подібний стан – наслідок заниженої оцінки супротивника.

Адвокат-невдаха, справа приречена, перемога в кишені, не інакше…

– Мені цікаво знати, які докази вказують на Магдину провину.

– А мене цікавить, чому я повинен говорити про таємниці слідства з вами.

– Як я уже казав вам, я розпитав метра Роше. Адвокат володіє або частковою, або – повною інформацією. Цілком досить, аби я зрозумів хід думок поліції. У даному випадку – ваших, месьє, – Кошовий дивувався власному спокою. – Проте, як говорив раніше, його слова базуються на тих матеріалах слідства, з якими його дозволили ознайомити. Також – зі слів самої мадам Лоран… Магди. Згоден, вона підозрювана. Отже, особа, яка з суто формальної точки зору може не говорити всієї правди. І повторюся: слова Александра Роше, особливо в світлі характеристики, яку ви щойно йому дали, так само не найкраще джерело інформації. Лишаєтесь ви, месьє інспектор. Вуаля, – він махом спорожнив чарку.

Монтань зробив велику затяжку, глянув на співрозмовника крізь прозору стіну диму.

– А ви справді цікава особа. Дуже вправно зробили з інспектора поліції свідка. Хоч перед тим назвали свідком себе. Не зрозумів