Читати книгу - "Нічні сигнали"

Щоб Клаус міг безпосередньо чути корективи з аеродрому, Вернер увімкнув і СПУ на хвилю пеленгатора. Це вже стало звичкою. Інакше він мав би все, що передають з пеленгатора, повторювати по СПУ. А це робилося лише в тих випадках, коли сам пілот не міг вільно й досить швидко розшифровувати знаки Морзе, що надходили з пеленгатора.

Необхідні корективи одну за одною передавав досвідчений обер-фельдфебель з своєї пеленгаційної будки, що стояла безпосередньо на аеродромі, і нарешті спрямував «Берту-Марію» на промінь прожектора, який проходив прямо над будкою на посадочну смугу. Тепер машині лишалося тільки тримати курс і поступово, планомірно збавляти висоту. Перед самим льотним полем пеленгаторщик сам безпосередньо командував посадкою, бо йому крізь рідкий наземний туман краще видно машину, ніж екіпажеві землю.

Випустивши шасі, літак пішов на посадку. Тепер успішне приземлення залежало тільки від уміння пілота швидко й точно реагувати на кожен сигнал. Тому існував неписаний закон: під час посадки ніхто не має права заважати пілотові або навіть говорити з ним.

І все ж таки Вернер не втримався від соковитої лайки: над льотним полем на різній висоті кружляли ще три машини. Значить, «Берту-Марію» приймали поза чергою. За нормальних умов такі пільги надавалися тільки командирській машині або пошкодженим літакам. Такі машини мали право приземлятися раніше від інших. І тільки машина, яка подавала сигнали «SОS», приймалася ще швидше. Бо сигнал «SОS» означав, що життя одного або всіх членів екіпажу в небезпеці.

Це траплялося тоді, коли, наприклад, один з льотчиків, поранений, спливав кров’ю, або машина з якихось причин загорялася чи мала такі серйозні пошкодження, що пілот уже не міг вільно маневрувати нею. В таких випадках пеленгаторщик або командний пункт, одержавши сигнал «SОS», оголошував на аеродромі тривогу. За цим сигналом усі літаки, автомобілі та інші машини повинні були залишити не тільки аеродром, а й його околиці. Пожежна команда сідала в машину й готувалася гасити вогонь, а санітарні машини з заведеними моторами стояли в повній готовності, бо іноді життя членів екіпажу вирішували секунди. З тих же причин усім іншим літакам І радіостанціям, які працювали на тій самій хвилі, що й потерпіла машина, негайно заборонялося вести переговори по радіо.

Вернер пам’ятав не один такий випадок. Кілька разів він був на командному пункті і завжди захоплювався тим, як Карл спокійно, швидко й передбачливо давав розпорядження. Коли вже все, що в людських силах, було зроблено, він звичайно залишав ключ апарата Морзе і у відповідь на «SOS» літака пальцями вистукував по столу «SYS». Одного разу Крумбайн пояснив своєму другові, що він хотів цим сказати: «SOS» означає «save our souls» — «рятуйте наші душі». Звичайно, в мореплавстві він мав велике значення. Почувши такий сигнал, всі судна швидко вирушали рятувати корабель, що потерпів аварію. Але що це дасть літакові? Не пошлеш же до нього допоміжний крейсер. Можна забезпечити екіпажеві сприятливу посадку, ще дещо. Але допомогти вони повинні вже самі собі, або, як кажуть англійці «save your souls» — «рятуйте свої душі».

Так пояснив Карлуша своє вистукування, яким звичайно відповідав на сигнал «SOS». Але так він вистукував тільки як добре побажання по столу або в шибку. Послати в ефір ці свої варіації він ще ніколи не насмілювався.

Як не дивно, а Вернерові чомусь саме тепер все це спало на думку. Може, причиною була тривога, яка охопила його, коли він помітив, що їх без усякої видимої причини приймають поза чергою? Як би він зрадів, коли б сьогодні міг розпізнати в ефірі знайомий «почерк» Карлуші!

Тимчасом Карл зав’язав з есесівцем-радистом розмову, намагаючись втертися в довір’я до свого наглядача. І все, здавалося, йшло на лад. Невдовзі есесівець трохи полагіднішав, і скоро вони вже з захопленням розповідали один одному цікаві випадки з своєї, практики. Виявилося, що радист-есесівець був майстром своєї справи, бо міг розшифрувати текст найбільшої швидкості, який Карл для спроби вистукав йому по столу. Крумбайн не скупився на похвалу і лестощі. Коли ж «Берта-Марія» перед посадкою була передана пеленгатору і наглядач на мить одвернувся, Карл знову попросився до вбиральні. На щастя, есесівець мав завдання наглядати за радіорубкою і тому не міг залишити приміщення.

Якомога швидше Крумбайн помчав до літака, насунув на голову навушники й став чекати тієї секунди, коли можна буде підключитися до розмови. Серце в нього завмирало від хвилювання. «Берта-Марія» пішла на посадку. Тепер пеленгаторщик мав вийти з будки, і в цей короткий проміжок часу Карл почав передавати свої сигнали. В ту ж мить він почув, як біля машини караульний окликнув когось. Слідом за тим почувся голос есесівця: «Заткни пельку», і рвучко розкрився клапан донного люка. В машині показалася червона пика і чорний мундир.

— Припинити! Руки вгору! — заричав есесівець.

На Карла дивилося чорне дуло пістолета. «Кінець, — подумав він. — Значить, не вдалося обдурити свого наглядача».

За якусь долю секунди в пам’яті промайнуло все його життя. Юність, мати, дівчата, в яких він закохувався, курси радистів, дружба з Вернером. І тут він почув, як з новою силою заревли мотори. Отже, Клаус таки правильно зрозумів його. Однак вони ще недостатньо попереджені. Треба передати ще якийсь недвозначний сигнал. Але який? Часу в нього лишилося небагато — дуло пістолета погрожує йому. Раптом у нього сяйнула думка. Пальці застрибали над ключем… І тут гримнув постріл. Наче несправёдливо покарана дитина, Карл здивовано розтулив рота, широко розкрив очі, потім осів, зів’ялий, придавивши своїм тілом руку до ключа. З чола стікала тоненька цівочка крові…

Спокійно звучали азбукою Морзе корективи з пеленгатора. «Машина правильно лягла на курс! Переходьте на двадцятиметрову висоту! Я вас слухаю!»

В цей момент посадки пеленгаторщик, взявши в руки ключ передатчика, вийшов з своєї будки, скинув з голови шлемофон і почав передавати вказівки, керуючись тим, що побачить і почує. Сам він уже не чув своїх сигналів.

Саме в цей час машина пірнула в туман. Якщо досі в кабіні стояли сутінки, то тепер стало