Читати книгу - "Нічні сигнали"

Для Акселя було слабою втіхою те, що знову бомби з їхнього літака давно вже полетіли в болото. Він твердо вирішив одразу ж після повернення на аеродром порадитися з своїми друзями, чи не пора їм остаточно порвати з цією брудною війною. Тільки зробити це треба було якомога спритніше, щоб не накликати якоїсь кари на голови своїх рідних на батьківщині. Адже там діяв горезвісний закон про відповідальність усієї сім’ї — одна з диявольських підлот, які тільки могли придумати жорстокі деспоти.

Офіцери контррозвідки за неймовірно короткий час одержали відповіді на всі свої телеграми. Близько чотирьох годин ранку стало відомо, що один колишній обер-фельдфебель під час перебазування зробив «вимушену посадку» просто на полі поблизу своєї дружини і пробув там три дні. Другий, колишній унтер-офіцер, на «Юнкерсі-88» пролетів під високою аркою моста на Дунаї і так довго викидав всілякі коники над містом, що потім не вистачило пального дотягнути до аеродрому, і він сів у жито за два кілометри від міста; при тому літак був пошкоджений на шістдесят процентів. Третій, колишній фельдфебель і.кандидат в офіцери, щоб виграти парі, на «Хейнкелі-111» з висоти шість тисяч метрів пішов у піке з випущеним шасі; потім при посадці він зламав шасі, що зовсім вивело літак з ладу.

Проте ці відомості мало обходили офцерів. Десь о п’ятій годині ранку надійшло й останнє повідомлення: колишній обер-фельдфебель і пілот Аксель Кролль у грудні тисяча дев’ятсот сорок першого року за розклад збройних сил був розжалуваний у рядові і засуджений на п’ять років каторжних робіт.

Ця звістка подіяла як вибух бомби. Засуджений на каторгу за розклад збройних сил потрапив до льотного персоналу! І це триває вже три місяці! Жахнувся навіть Обст. Для офіцерів з поліції все стало ясним. Пілот обов’язково мусив знати радіо, а кожна машина була обладнана передавачем. Певно, він використовував для цього якусь резервну машину, що стояла на аеродромі, бо під час польоту, як переконливо довів полковник, доступ до радіоприладів мав лише радист. Отже, Аксель і є той, кого вони шукали. Встановити, звідки він одержує інформацію, вони ще встигнуть. Поки що важливо було злапати його самого. Напевно, його ще ніхто не попередив!

Полковник Обст уже хотів дати завдання штабному радистові Крумбайну передати екіпажу «Берти-Марії» наказ заарештувати Акселя ще в літаку, як тут для офіцерів з контррозвідки прийшла зашифрована радіограма: тільки що на такій-то хвилі перехоплена радіограма над територією, зайнятою радянськими військами. До цього додавалися встановлені координати передавача, час прийому, радіограма Вернера з проханням дати нову радіохвилю і відповідь станції, яка також містилася на території радянських військ. Зараз же звірили орієнтовні координати «Берти-Марії» в означений час з координатами запеленгованого передавача. Все, здавалося, збігалося!

Обст розгубився. І треба ж статися такому в його ескадрі! Він за мить знову відчув себе таким же маленьким, як і на початку всієї цієї розмови з офіцерами, і намагався якомога ретельніше виконувати всі бажання гостей. А вони багато чого забажали.

Насамперед було наказано ні в якому разі не попереджати «Берту-Марію» й уникати всього, що могло б викликати найменшу підозру. Весь радіозв’язок з літаками обмежити тільки найнеобхіднішими радіограмами. Одночасно був установлений прямий нагляд за радіозв’язком. Для цього завдання полковник фон Шенег призначив штабного радиста Крумбайна.

Карл, який в останні хивлини з наростаючою тривогою стежив за розвитком подій, знову трохи підбадьорився. Він покладався на свою спритність. Досить було, щоб за ним ніхто не стежив кілька хвилин, як він зуміє попередити «Берту-Марію». Проте невдовзі пропали всі ці ілюзії, бо цивільний доручив нагляд за радіозв’язком одному з есесівців, що носив на рукаві значок радиста. Карл повинен був тільки інструктувати і давати вказівки. А тут, очевидно, за якусь годину «Берта-Марія» має приземлитися!..

Спочатку Карл сподівався хоч на секунду взяти в руку ключ апарата Морзе, але він помилився. Есесівець, що наглядав за ним, сам вислухував усі переговори по радіо і при тому ні на мить не спускав з нього очей. Ось «Берта-Марія» повідомила, що повертається на базу. Обст хотів дозволити їй підлетіти до аеродрому, як звичайно. Проте цивільний розпорядився, щоб їй надали перевагу над усіма іншими машинами. Карл гарячково розмірковував, як йому підступити до ключа. Але есесівець холоднокровно відхиляв кожну спробу підмінити його. І все ж в останній момент Карл знайшов вихід.

Він попросив дозволу вийти до вбиральні, поплівся надвір, потім побіг до замаскованого боксу, в якому вже стояли машини, і миттю вскочив у кабіну. Але наземна обслуга зняла гальванічні батареї, які живили радіостанцію. Довелося спробувати щастя на другій машині. На оклик вартового він назвав своє ім’я і зміг безперешкодно залізти в радіорубку. Кількома звичними рухами Карл увімкнув радіоапарат і встановив його на хвилю аеродромного пеленгатора. На тій хвилі він мав на меті — нехай навіть в останню хвилину — попередити своїх друзів.

Коли він повернувся, есесівець все сидів за столом— байдужий і скучний. Він, мабуть, нічого не запідозрив. Тільки тепер Карл усвідомив, як серйозно він сам був заплутаний у всю цю справу і яка небезпека загрожувала йому, коли б його викрили. Але швидко викинув з голови ці думки. Адже він друг Вернера. Якось та викрутиться, коли підозра впаде на нього самого. Єдине утруднення вбачав він у тому, що під час посадки машини треба буде ще раз вийти з радіорубки.

Повідомивши командний пункт про виконання бойового завдання і про зворотний політ, Вернер знову ввімкнув танцювальну музику. Потім, рівно за п’ятнадцять хвилин льоту до аеродрому, попросив дозволу на посадку. Він байдуже чекав, чи буде прийнята машина, бо нерідко бувало так, що через несприятливу погоду їм наказували приземлитися на одному з двох польових аеродромів ескадри або взагалі в іншому місці.

Незважаючи на туман над аеродромом, їх приймали. Як і завжди, Вернер увімкнув радіохвилю пеленгатора і одержав звідти посадочний номер п’ятнадцять. Радиста трохи здивував такий малий номер, бо, за його підрахунками, вже набагато більше машин повернулося раніше, та йому й на думку не спадало, що до них уже шість машин було відіслано на інший аеродром. Дивувало й те, що з пеленгатора морзянкою передали наказ знизитися на триста