read-books.club » Сучасна проза » Вчителька, дочка Колумба 📚 - Українською

Читати книгу - "Вчителька, дочка Колумба"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вчителька, дочка Колумба" автора Вільгельм Мах. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 126
Перейти на сторінку:
витягти важке, стягнуте залізними обручами відро, Агнешка зненацька вихлюпує чи не все відро собі на спідницю й на ноги. Роздивляється подвір’я в гаснучих сутінках; щоб розвідати більше, простує далі, під бічне накриття якогось хліва чи повітки. Але дарма, бо тут розлігся якийсь здоровенний пес, прив’язаний ланцюгом до дроту, протягнутого через усе подвір’я. Забуває про кухоль з водою, повертає до кімнати й виносить Флокса. Знайомство псів тягнеться довгенько; той, на ланцюгу, виявляється не таким уже й страшним, до того ж знайомим. Руда Айстра перестає гарчати, мчить за Флоксом в закуток двору: фронт прорвано. А незабаром пси вже й граються собі, подружились, і Агнешка, осмілівши, спускає Айстру з ланцюга. Тим часом Завислякові корови, що пили воду з корита біля колодязя, перекинули кухоль з водою. Корів Агнешка боїться. Вичікує, доки з сусіднього будинку вийде пастух (здається, Томек) і зажене їх до обори. Але хлопець запропав. Що ж робити? Агнешка виймає з кишені спідниці грудочку цукру, кладе на долоню й, тремтячи зі страху, підманює до себе, принаджує корову. Даремно. Зрештою важиться підійти до корови ближче й почастувати її просто з руки. Корова глухо сапнула ніздрями, з котрих стікала вода, мотнула рогатим лобом — і бляшанка аж біля її ратиць. Біда, рятуй, Флоксе! Але Флокс бігає собі за Айстрою, байдужий до Агнешки. Так ото вже й піде день при дні. Школа, село, та ще й оце все. Хоч плач.

Троє рибалок, викупавшись в озері, з закинутими на плечі рушниками простують недалеко, до кузні. Спинилися біля Зависляків і аж заходяться сміхом. Ну й ну! Кому сміх, а кому й горе. Агнешка хоробро ступає поміж корів, Тої ж хвилі з хати вибігає Павлинка. Відганяє корів, опускає відро у криницю. І тепер уже обидві крутять скрипливу корбу. Павлинка гукає чоловікам:

— Соромилися б! Поганці!

— Сором — це не для нас, Павлиночко! — відкрикує один із рибалок.

— Не забудь, що сьогодні наш вечір,— утручається інший.— Що там готуєш? Бо риба вже приїлася.

— Горілки,— докидає третій, інвалід з рукою, що не згинається,— принесемо самі. Монопольки!

Павлинка вдає, ніби не чує. Допомагає Агнешці наповнити бляшаний кухоль, не дозволяє нести. Вона сама зробить усе, нехай тільки Агнешка скаже що. Раптом помічає звислий на дроті ланцюг.

— Ну й діти! — сердиться.— Знову відв’язали Айстру, на лихо. Ще хтось її...

— Це я,— признається Агнешка.— Але я зараз пошукаю й приведу.

— Гаразд, панночко. Бо вже ні рук, ні голови не вистачає.

Агнешка, знову сама, роздивляється довкола, наслухає. Хрипкуватий гавкіт Айстри долітає десь від кузні. А тепер інший, тонкий, звідки — не розбереш: то Флокс. Агнешка виходить на подвір’я і йде на гавкіт. Загублених знаходить, на щастя, швидко. Та ще й не самих. Перехилившись набік, Айстру тягне за нашийник Семен. Другою ж рукою він тримає під пахвою Флокса, що весь час виривається. Нелегко Семенові, бо ще й малий Мар’янек учепився за нього, наполягає:

— ...а я, дядьку, хочу до кузні. Там так гарно!

— То залишайся. Я прийду за тобою.

— Немає потреби, Семене,— втручається Агнешка, бо враз у голові зринає спокусливий задум.— За Мар’янеком прийду я. Хочеш, Мар’янеку?

Малюк радий, що його пустили, вже нічого й не чує.

— Я вам покажу, пані...— оглядається і біжить, гублячи останні слова в тупоті босих ніг.

Агнешка забирає в Семена Флокса. Щось не зовсім відчутне, невловиме, як мить, напружило їхню зустріч. Та що? Застигла постать Семена? Вираз його обличчя? Чи, може, те, що він на хвильку затамував подих?

— Чого ви так дивитеся, Семене?

— Я теж піду з вами,— говорить він, уникаючи відповіді.

— Не треба. Відведіть Айстру до Павлинки.

— Гаразд. І вернуся за вами.

— Як хочете...

Все гаразд. Нагодує Флокса і налаштує йому лігво, потім сходить за Мар’янеком — гарно все склалося. Добре. Ще сьогодні побачить тих людей ближче, роздивиться їх.

Ще Семен. Які в нього очі, якісь собачі очі. Чує за собою його кроки. Увесь час на одній певній відстані, не заблизько й не задалеко. Це аж нервує, аж незручно. Ось уже й подвір’я, спільне для обох будинків. Семен прив’язує Айстру до її ланцюга.

— На добраніч, Семене.

Мовчанка. Тільки брязчить ланцюг.

— Ви сердитеся, Семене?

— Вам не годиться отак самій-одній... На добраніч!

6. Льода і садівник

Сусідній будинок, Зависляків і Пживлоцької, якраз посередині розділений просторими темними сіньми з чотирма дверима та східцями на горище. Надворі вже западали сутінки, коли Януарій відчинив двері від саду, тихо й обережно, нібито він і не був тут спів-господарем. Опустив клямку, передихнув. Якусь мить постояв на порозі власного помешкання, виловлюючи зсередини голоси Павлинки й дітей, перемішані з акордами гітари. Витягує пляшку без корка, закидає голову назад, припадає до булькотливого скла. Після того звертає до протилежної стіни сіней, в пітьмі намацує двері й відчиняє, не постукавши.

Простора кімната Льоди Пживлоцької огорнута брунатною світлотінню від нічної лампи. Вікно запнуте якоюсь рудою занавіскою.

1 ... 12 13 14 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вчителька, дочка Колумба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вчителька, дочка Колумба"