Читати книгу - "Вчителька, дочка Колумба"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Троє рибалок, викупавшись в озері, з закинутими на плечі рушниками простують недалеко, до кузні. Спинилися біля Зависляків і аж заходяться сміхом. Ну й ну! Кому сміх, а кому й горе. Агнешка хоробро ступає поміж корів, Тої ж хвилі з хати вибігає Павлинка. Відганяє корів, опускає відро у криницю. І тепер уже обидві крутять скрипливу корбу. Павлинка гукає чоловікам:
— Соромилися б! Поганці!
— Сором — це не для нас, Павлиночко! — відкрикує один із рибалок.
— Не забудь, що сьогодні наш вечір,— утручається інший.— Що там готуєш? Бо риба вже приїлася.
— Горілки,— докидає третій, інвалід з рукою, що не згинається,— принесемо самі. Монопольки!
Павлинка вдає, ніби не чує. Допомагає Агнешці наповнити бляшаний кухоль, не дозволяє нести. Вона сама зробить усе, нехай тільки Агнешка скаже що. Раптом помічає звислий на дроті ланцюг.
— Ну й діти! — сердиться.— Знову відв’язали Айстру, на лихо. Ще хтось її...
— Це я,— признається Агнешка.— Але я зараз пошукаю й приведу.
— Гаразд, панночко. Бо вже ні рук, ні голови не вистачає.
Агнешка, знову сама, роздивляється довкола, наслухає. Хрипкуватий гавкіт Айстри долітає десь від кузні. А тепер інший, тонкий, звідки — не розбереш: то Флокс. Агнешка виходить на подвір’я і йде на гавкіт. Загублених знаходить, на щастя, швидко. Та ще й не самих. Перехилившись набік, Айстру тягне за нашийник Семен. Другою ж рукою він тримає під пахвою Флокса, що весь час виривається. Нелегко Семенові, бо ще й малий Мар’янек учепився за нього, наполягає:
— ...а я, дядьку, хочу до кузні. Там так гарно!
— То залишайся. Я прийду за тобою.
— Немає потреби, Семене,— втручається Агнешка, бо враз у голові зринає спокусливий задум.— За Мар’янеком прийду я. Хочеш, Мар’янеку?
Малюк радий, що його пустили, вже нічого й не чує.
— Я вам покажу, пані...— оглядається і біжить, гублячи останні слова в тупоті босих ніг.
Агнешка забирає в Семена Флокса. Щось не зовсім відчутне, невловиме, як мить, напружило їхню зустріч. Та що? Застигла постать Семена? Вираз його обличчя? Чи, може, те, що він на хвильку затамував подих?
— Чого ви так дивитеся, Семене?
— Я теж піду з вами,— говорить він, уникаючи відповіді.
— Не треба. Відведіть Айстру до Павлинки.
— Гаразд. І вернуся за вами.
— Як хочете...
Все гаразд. Нагодує Флокса і налаштує йому лігво, потім сходить за Мар’янеком — гарно все склалося. Добре. Ще сьогодні побачить тих людей ближче, роздивиться їх.
Ще Семен. Які в нього очі, якісь собачі очі. Чує за собою його кроки. Увесь час на одній певній відстані, не заблизько й не задалеко. Це аж нервує, аж незручно. Ось уже й подвір’я, спільне для обох будинків. Семен прив’язує Айстру до її ланцюга.
— На добраніч, Семене.
Мовчанка. Тільки брязчить ланцюг.
— Ви сердитеся, Семене?
— Вам не годиться отак самій-одній... На добраніч!
6. Льода і садівникСусідній будинок, Зависляків і Пживлоцької, якраз посередині розділений просторими темними сіньми з чотирма дверима та східцями на горище. Надворі вже западали сутінки, коли Януарій відчинив двері від саду, тихо й обережно, нібито він і не був тут спів-господарем. Опустив клямку, передихнув. Якусь мить постояв на порозі власного помешкання, виловлюючи зсередини голоси Павлинки й дітей, перемішані з акордами гітари. Витягує пляшку без корка, закидає голову назад, припадає до булькотливого скла. Після того звертає до протилежної стіни сіней, в пітьмі намацує двері й відчиняє, не постукавши.
Простора кімната Льоди Пживлоцької огорнута брунатною світлотінню від нічної лампи. Вікно запнуте якоюсь рудою занавіскою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вчителька, дочка Колумба», після закриття браузера.