Читати книгу - "Вчителька, дочка Колумба"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Вже відстояла скільки треба. Сьогодні субота.
— Коваль на тебе поглядає.
— Нехай носить мене в кишені, то й не загубить.
— Не лазь ти за мною, бо жалкуватимеш.
Крутнувшись на закаблуку, Балч іде від неї до класу, де Агнешка разом з Павлинчиними дітьми розвішує по стінах паперові вінки. Флокс, розгарячкований незвичною метушнею, бігає серед барвистих обрізків, зачіпає когось, шукаючи собі охочого побавитися з ним. Веселий гамір приглушує голоси з-за стіни з невеликими дверима посередині. Тільки малий Мар’янек, зайнятий власними клопітними думками, не бере участі в загальних веселощах. Нарешті вибрав зручний момент, смикає Агнешку за рукав.
— Пані,— дивиться благально,— ви теж не вірите в гномів? Чи вірите?
Томек, старший брат, відразу ж, вихваляючися перед Балчем, втрутився до розмови:
— Нема ніяких гномів. І Діда-Мороза нема, і лелек з дітьми. Правда ж, дядьку війт?
— Який я вам дядько,— буркає Балч.— Щось забагато у вас дядьків.
Та Мар’янек не відступає:
— Скажіть же їм, пані!
— Не скажу напевне,— вагається Агнешка,— бо я вже велика, а дорослі багато що забувають. Здається, що коли я була, як і ти, теж одного разу бачила.
— А який він завбільшки? — малюк запитує цілком серйозно.
Агнешка нахиляється й затримує руку на певній відстані від підлоги:
— Здається, отакий!
— Е, ні,— заперечує Мар’янек.— Вони менші. Ось такі.— І обережно, щоб не збити міри, тягне Агнещину руку нижче до підлоги.
— Е-е,— сумнівається Томек,— це ви тільки так...
— Ні, Томеку,— поважно говорить Агнешка,— Мар’янек не вигадує. Та тільки коли він підросте, то теж, мабуть, забуде, як і я.
— Не забуду! — спалахує Мар’янек.
Балч, стоячи біля дверей, дослухається до розмови й мовчить. Тоді підходить до Агнешки, відсторонює від неї дітей.
— Я слухаю вас, слухаю,— озивається він змовницькії тихо,— і не можу збагнути.
— Що саме?
— Дивують мене ваші погляди.
— Наївні?
— Не те. Якісь вони передчасні. Єретичні.
— Що ж... Думаю, як думаю. І так, як мене вчили. У нас була добра школа.
— Але ж директора вижили-таки!
— Пішов на пенсію. А ви звідки знаєте? — здивувалася враз Агнешка.
— От бачите, вгадав,— гіркувато всміхається Балч.— Це не так важко.
— Ви любите вгадувати.
— Мушу. Бо ви не любите відвертих питань.
— Там, над озером, ви не сприяли відвертості.
— Але ж відразу перерахував усі свої титули й функції.
— І це, власне, змушувало мене бути...
— ...обережною?
— Точніше — маломовною.
— Хто ж тут кого випробовує?
— Формально, ви мене. Певного часу висловите про мене свою думку.
— А насправді?
— А насправді, то люди взаємно випробовують одне одного.
— Горда ти... ви.
— Залишимось при традиційній формі.
— Я бажав би більшої довіри. Розумієш... розумієте, тут в усьому я для вас і керівник, і начальник.
— Отож вже не я, а ви починаєте обдумувати скаргу.
Стукіт за стіною вщух. Відчиняються двері з суміжної кімнати, і на порозі з’являється Павлинка. На простягнутих долонях, прикритих лляним рушником, вона тримає буханець хліба. Обік неї тиснеться Семен з блюдечком солі. З-за Павлинки, поблискуючи темними, як у білочки, цікавими очима, виглядає Елька. Павлинка рухом голови запрошує Агнешку підійти. Але ту випереджає Балч, підносить до рота пучку солі, кривиться, спльовує:
— Дідько з ним!
— Вітаємо вас, пані, на новому порозі,— промовляє врочисто Павлинка.— Нехай вам буде добре у нас і з нами.
— Досить урочистостей,— нетерпеливиться Балч.— Діти, ану звідси! Ходімо, залишимо пані вчительку саму, нехай собі влаштовується.
5. Подвір’яПерша в житті своя, власна кімната. Все ще тимчасове, більш ніж скромне, але вже якось затишно. Власна, своя! Флоксе, квітко-сирітко, чи ти де розумієш? Може, й розумієш, а може, й ні. А поки пес без зволікань все обнюхує закутки. Й не без успіху: з-під залізного ліжка виганяє мишу, і це спричиняє метушню. Агнешка зібралася вмитися, але води не знайшла. Бере бляшаний кухоль і йде надвір. Завертає за ріг флігеля, так називали цей будинок діти Павлинки, потрапляє на подвір’я. Там — колодязь з корбою й валом для ланцюга, але коли нарешті вдалося зачерпнути води й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вчителька, дочка Колумба», після закриття браузера.