Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

Пікап різко загальмував, двигун заглух із хриплим стогоном. Броньовані двері кабіни відчинилися, і з неї вистрибнув чоловік — Герман. Максим і Арсен перезирнулися, але цього разу без здивування, лише з легкою настороженістю. Вони знали його не перший день.

Герман ступив уперед, впевнений, як завжди — широкі плечі, права рука в татуюваннях, що обрамляли чорну пляму, символ Чорної Мітки. З кузова вискочили четверо бійців, озброєні автоматами з коліматорами й лазерними прицілами. Їхня форма — потерта, але злагоджена, татуювання на передпліччях повторювали знак лідера. Вони розійшлися по краях пікапа, пильнуючи двір, мов вартові.

Максим пирхнув, кинувши погляд на Германа.

— Знову ти зі своїм цирком на колесах. Що на цей раз?

Герман усміхнувся краєчком губ — стара звичка, що видавала їхню історію

— Поговори мені ще тут. Вибач, що без квітів, Максику!

Той підвівся кинувши на груди новобранця пістолет та приклав два пальці до лобу змахнувши вперед, у жартівливому жесті,  ледве замітно усміхнувшись.

— Ну здрастуй, бродяго, — кинув Максим.

Герман розвів руками, його груба усмішка блиснула.

— Максе, ходяча халепа!

Вони стукнулися кулаками — стара звичка з часів вилазок. Арсен підійшов ближче, шрам на його обличчі пом’якшав, коли він глянув на Германа.

— Як твій брат, Германе? Досі той самий шибайголова?

Герман пирхнув, потер тату на передпліччі.

— Живий, хоч і лізе туди, куди не просять. Як цей коли починав, пам’ятаєш?

Максим закотив очі, але посмішка стала більш замітною.

Новобранці, що стояли неподалік, зашепотілися:

— Це ж Чорна Мітка… — пробурмотів худий, стискаючи автомат.

— Я про них чув, — відгукнувся широкоплечий, голос тремтів від захвату. — Кажуть, вони Рейдерів голими руками рвуть.

— Тихо, дурні, — шикнув третій, — це не казки, а живі машини для вбивств.

Арсен склав руки на грудях.

— Германе, якщо ти тут, значить, пахне проблемами. У чому справа?

Герман глянув на Максима, в очах блиснула іскра.

— Є дещо, що може Макса зацікавити. Він же постійно шукає пригоди на свою голову, правда?

Максим пирхнув, крутнувши пістолет у руці.

— Оце ти мене знаєш. Усі в Пустоті знають, що я не сиджу на місці, а ти все одно тягнеш мене в чергову халепу.

Арсен похитав головою, але в голосі проскочила нотка тепла.

— Цей Сталкерський дух його колись угробить. Або нас усіх.

Герман усміхнувся ширше.

— Тому я й тут. Але це не для вух натовпу.

Він кивнув у бік новобранців, що все ще шепотілися, і рушив до них. Максим і Арсен залишилися позаду, обмінявшись поглядами — мовчазна згода, що розмова піде далі в штабі. Герман зупинився перед молодими бійцями, його постать випромінювала силу й авторитет.

— Я Герман, лідер Чорної Мітки, загін Цитаделі, — прогудів він, голос різкий, але спокійний. — Ми не просто бійці, ми тіні Пустоти. Якщо хтось із вас покаже себе як Паладин — справжній, а не зелений, — може, колись приєднаєтеся до нас. Але спершу доведи, що вартий.

Максим, стоячи позаду, саркастично гукнув:

— А що, своїх рекрутів мало? Чи вони всі вже в мутантів на зубах?

Герман обернувся, блиснувши зубами в усмішці.

— Завдяки тобі, Максе, просто багато хто не виживає після тебе.

Максим хмикнув.

— І ти туди ж...

Один з новобранців кивнув на пікап, не стримавши цікавості.

— А це Ваш транспорт? Виглядає, ніби його хтось погриз і виплюнув.

Герман поглянув на машину.

— Цей "залізний кінь" витягав нас із таких дірок, куди ви б і не сунулися. Не красень, зате живий.

Арсен кашлянув, обірвавши розмову.

— Досить язиками молоти. Германе, ходімо до штабу. Поговорити без зайвих вух.

Герман кивнув, махнув своїм бійцям, щоб тримали позиції, і рушив до будівлі. Максим і Арсен пішли слідом, пістолет у руці Максима все ще нагадував про урок новобранцям. Уже біля дверей він зупинився, обернувся до Германа й Арсена з кислою міною.

— Я, взагалі-то, хотів поснідати, а не ці ваші пригоди обговорювати.

Герман усміхнувшись.

— Сніданок почекає, схуднеш.

Всі троє рушили до командного центру Форту — Герман попереду, Арсен і Максим позаду. Двоє бійців Чорної Мітки поплелися слідом, але Герман різко махнув рукою, вказавши їм вартувати пікап. Ті розвернулися без слів, а він штовхнув двері під’їзду, кинувши через плече:

— Заходимо, незатримуємося біля дверей, проходимо далі по коридору.

Максим пирхнув, похрустівши пальцями.