Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Неможливо показати усі взаємозв’язки та перехресні посилання між визначальними рисами англійськості. Я декілька днів ламала голову, як це відобразити, але виходило лише щось на кшталт купки спагеті, щоправда, геть не апетитної. Та й я зрозуміла, що ці інтер-зв’язки видимі і мають значення лише у стосунку до окремих аспектів, рис та правил англійської поведінки. До прикладу, табу на розмови про гроші — це наслідок «соціальної не-дужості» + скромність + лукавство + класовість (маємо «ядро» і по одному елементу з кожної «гілки»); різдвяні лементи і правило Скруджа — це плід песимізму + ґречність + лукавство (знову ж, по одному елементу з кожної підкатегорії, і всі напряму пов’язані із «ядром»). Тож, щоб відобразити усю цю сітку взаємозв’язків, мені б довелося включити до діаграми усі, навіть щонайменші, нюанси нашої поведінки та кодів, тобто абсолютно всю книжку.
Доведеться вдовольнитися простішим варіантом: мікроскоп — в кут, відійти подалі і подивитися на все це як на цілісну картину. Ця проста діаграма, зрештою, не розповість про англійськість нічого нового, чого б ми не прочитали в «основному тексті» дослідження. Вона просто показує характерні риси і як їх можна класифікувати, а також на ній видно, що «відгалуження» пов’язані між собою і з «ядром». Діаграма, однак, переконливо доводить, що англійськість — це динамічна система, а не статичний список. А щонайголовніше — все компактно помістилося на одній сторінці. Дуже зручно! Раз — і переглянули! Англійськість швидкого приготування, за 2 хвилини! Та й гарно виглядає, симетрично.
Боюсь, моя діаграма англійськості не дуже схожа на «граматику» чи «геном», вона точно розчарувала тих, хто сподівався на щось замудре і наукове. Мої «геноми» та інші премудрості були всього лиш метафорами — як би мені не подобалися метафори і як би я їх не визискувала і не мучила, англійськість ніяк не вдавалося втиснути у жодну існуючу наукову модель! Тож мені довелося вибудувати власну — досить кострубату і дуже спрощену — модель. Вона трохи схожа на молекулу — бачите подібність, еге ж? — а це вже досить по-науковому, як на мене. Та й, як на те пішло, я не мала на меті вразити вас геніальною діаграмою! Я просто хотіла зробити щось таке, що б допомогло зрозуміти та ухопити суть та нюанси звичної поведінки англійців.
Причини
У пошуках змісту англійськості одне питання залишається без відповіді. Якщо злощасна «соціальна не-дужість» й справді є «ядром» англійськості, то треба з’ясувати: що ж спричинилося до цієї «не-дужості»?
На цих сторінках, від самого початку і до кінця, я була такою собі етно-психотерапевткою, що вивчає пацієнта («англійців»), у якого «спостерігається» цілий комплекс суперечливих та незрозумілих поведінкових розладів, чудернацьких вірувань і дивних маніакальних звичок. Тепер, після довготривалих спостережень за «хворим» і сили силенної каверзних питань, мені вдалося розгледіти усталені патерни та матриці, які мені допоможуть встановити діагноз напасті, яку я назвала «англійська соціальна не-дужість». Це не те щоб якась виснажлива хвороба; пацієнт може сам досить успішно вилікуватися, розвинувши пристосувальні механізми, спроможний провадити відносно нормальний спосіб життя і вважає свою поведінку цілком адекватною (часто «пацієнт» переконаний, що це всі «інші» зійшли з розуму, а він якраз нормальний). Проте «інші» вважають його дивакуватим і відлюдкуватим — це буває дуже втомливо! Щоправда, зрідка така поведінка може бути навіть доволі милою! І хоч я й не можу вилікувати від «не-дужості», мій діагноз вже сам собою буде помічним — принаймні для того, щоб зрозуміти цей стан та якось давати з ним раду.
Етіологія «не-дужості» досі залишається загадкою і, як це часто буває з психічними розладами, ніхто не знає причин виникнення. Я це кажу не для того, щоб набивати собі ціну. І хоч я й вважаю, що в цьому дослідженні нашу «соціальну не-дужість» вперше продіагностовано як слід — в тому сенсі, що всі тривожні симптоми вдалося означити і класифікувати — я точно не перша, хто зауважила і спробувала проаналізувати її симптоми. Жодна спроба аналізу нашої ментальності не обходиться без, бодай побічної, згадки про «стриманість англійців», а дуже часто категорично протилежні риси — грубість, хуліганство та антисоціальна поведінка англійців — й зовсім заводили дослідження у глухий кут. Моїм щонайбільшим вкладом у вивчення феномену «соціальної не-дужості» є те, що я запропонувала цю суперечливу поведінку в стилі «доктор Джекіл — містер Гайд» вважати симптомами одного й того ж самого синдрому (щось на кшталт маніакальних та депресивних станів афективного розладу, який тепер прийнято називати біполярним). Діагноз, може, й допомагає нам зрозуміти, що таке англійськість, але те, що я класифікувала та назвала цей розлад ніяк не допоможе зрозуміти, звідки він узагалі взявся.
Різні автори наводять різні причини: багато хто звинувачує англійський клімат. Погода й справді могла б бути доленосним чинником, та особисто я скептично ставлюся до такого пояснення — наш клімат не так вже сильно відрізняється від клімату країн Північної Європи, не кажучи вже про клімат Шотландії, Ірландії чи Уельсу, жителі яких не виявляють подібних соціопатичних тенденцій. Певна річ, це не може дискваліфікувати погоду повністю (адже не всі курці мають рак легень), але, вочевидь, мають бути ще якісь інші фактори впливу.
На нашу «історію» тицьнуло пальцем ціле гроно дослідників, та вони не можуть дійти згоди, на який етап історії падає відповідальність за теперішні болячки. У нас була імперія, і ми її успішно втратили — так само, як і римляни, австрійці, португальці і багато інших, — та вони не стали такими, як ми. Дехто каже, що поведінка, яку ми тут досліджуємо, з’явилася недавно (автор книжки «Англійці: Вони взагалі люди?» у всьому звинувачує приватні школи, де концепт приватності набув просто-таки абсурдної форми, антрополог Джефрі Ґорер вважає, що певні аспекти нашої ментальності, зокрема стриманість та законослухняність, є наслідком нашої системи охорони порядку). Ще є категорія дослідників, які переконані, що хулігани в нас з’явилися вслід за сексом, десь так 1963 року, а до того, як баба дівкою була, все було інакше — люди знали честь і порядок. З ними, щоправда, дискутують ті, хто знайшов підтвердження про бешкет та стриманість у джерелах, що датуються XVII століттям. Я теж тут згадувала про жорстокі середньовічні футбольні баталії! Я не історик, але наскільки зрозуміла з експертних матеріалів, ми вже доволі давно страждаємо від «соціальної не-дужості» і початок хвороби не можна прив’язати до якогось історичного моменту чи процесу.
Отже, якщо ні клімат, ні історія не винні на сто відсотків у нашій «не-дужості», то, може, справа в географії? Те, що ми є «острівним племенем», вряди-годи служить поясненням для деяких рис нашого характеру, наприклад, відлюдкуватості. Може, в тому і є зерно правди, та я не думаю, що проживання на острові аж так далося взнаки — зрештою, є чимало інших острів’ян, які не схожі на нас, хоч і мають певні подібні риси.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спостерігаючи за англійцями», після закриття браузера.