Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Гм, любонько Бессі, чи ти, бува, не шукаєш проблем?

Тоні зміряв мене поглядом, чомусь сконцентрувавши особливу увагу на моїх голих колінах. Здавалося, він розривається від бентежних почуттів: з одного боку йому подобалось, що він бачить — ще б пак, саме завдяки цій спідниці я мала такий-сякий секс у коледжі, — з іншого — він точно був не в захваті від того, що я в такому вигляді збираюся на стадіон. І начхати, що я буду з татом.

— Можливо, — знизала я плечима, спершись спиною на дверцята холодильника, високого й величезного, схожого на сейф для інопланетних істот з якогось блокбастера і, зігнувши одну ногу, трохи відсунула її, заманюючи Соретті, запрошуючи його спокуситися й підійти ближче.

Та я не знала, чи спрацює це. Чи він ще зацікавлений дізнатися, що саме ховається під тою спідницею, нехай він там усе вже обмацав кільканадцять разів. Ця непевність з кожним днем, коли мені ставало ліпше, лише посилювалася. Соретті нічого не робив, ні, він звертав увагу на мене, кепкував, або жалівся на маму, та усе, що я отримувала — черговий цілунок в чоло, і такий харапудливий, ніби Тоні злодій, котрого ось-ось схоплять над книгою рецептів. Ще разочок він поплескав мене по дупці, та чомусь мені здається, що він сплутав її з попереком, хоч подібні анатомічні похибки і не властиві Соретті.

На щастя, Тоні таки впіймався на гачок і підійшов ближче. Та не настільки, як мені хотілося б. Дідько! Так жалюгідно я не почувалася вже давно! Або навіть ніколи. Через батьків і те, що я не можу нормально спокусити його, через те, що я взагалі змушена робити це! Куди подівся той Тоні, що був не в змозі відірватись від мене, настільки я його вабила? Де шукати того стурбованого невситимого хижака і хто його сполохав? Дійсно Джаспер? Чи справа в самому Соретті?

З відчаю я просто спитала, облишивши спроби влаштувати непристойну виставу:

— Чому ти мене більше не хочеш?

Зрештою, отримавши пряму відверту відповідь, я швидше прийму відмову і змирюся з думкою, що варто одразу з батьками повернутись додому. Чому ні? Без Тоні Нью-Йорк здаватиметься мені нестерпним, це я відчула повною мірою, доки валялася в ліжку, вивчаючи стелю й сподіваючись, що ось зараз він прийде до мене, зараз, ще трішки… Та він не приходив. Й не натякав, що хотів би зробити це. Щось у Тоні зламалося. Або я йому набридла. Чи з перемогою над Петрою, — від якої не чутно було ані звістки, окрім публічного розірвання заручин з Джаспером, саме про це йшлося у статті, котру я надибала учора вранці, — він більше не мав користі від мене.

Погляд карих очей відірвався від споглядання на мої ноги й піднявся до обличчя; в ньому відбивалося спантеличення й сердитість.

— Ти помиляєшся, Лізбет, — Тоні, схоже, намагався зробити так, щоб його відповідь здавалася байдужісінькою й жартівливо-докірливою. Та в нього не вийшло.

Повільно скоротивши відстань між нами, колишній бос сперся однією рукою в металеві дверцята просто в мене над головою, і хоч він перебував майже так близько, як мені хотілося, і я вже потопала в його дражливому запаху, все одно між нами відчувалася напруга й ніяковість, котрі він відмовлявся визнавати.

— Ти не торкаєшся мене. Навіть не намагаєшся, — прошелестіла я.

Раптом усе змінилося. Відстані між нами більше не існувало. Соретті притиснувся до мене так щільно, що вичавив усе повітря з моїх легень, замінивши його натомість полум’ям, яке зайнялося миттєво, настільки швидко й інтенсивно я відреагувала на омріяну близькість. За якою сумувала нестерпно.

— Бо я ледь не втратив тебе, Бессі, — поволі мовив він, схиляючи вуста до моєї щоки й торкаючись теплим віддихом шкіри та вушка. — Бо той виродок Бартолом’ю ледь не поглумився над тобою. Я вирішив, тобі потрібен час, щоб відійти від усього цього, тому не тиснув.

— А в мене ти спитати не міг?! — просичала я, крадькома кинувши погляд за його спину й впевнившись, що ніхто з батьків ще не вийшов. Хоч мама і окупувала кухню як якась омаська диктаторка, і тепер ми вечеряли чимсь домашнім та не надто їстівним, нехай Джованні все одно відправляв до пентхауса ще більше їжі і силу-силенну десертів, котрими я потай вночі заїдала стрес та байдужість Тоні, проти сніданків з ресторану вона нічого не мала, і сьогоднішній вже принесли, разом з газетами, котрі, крім Тоні, почав читати ще й тато, ніби його вельми цікавили нью-йоркські новини.

Мені аж надто хотілося врізати колишньому босу. Чого це він раптом почав настільки турбуватись про мене? Коли він притягнув мене на Петрини передзаручини і просто кинув під носа Джасперу, моєю долею він не переймався, його більше цікавив келих у власній руці.

Гаразд, Тоні перелякався вже після, коли мене ледь не сплющило в бісовому таксі, та він міг — і мав — спитати мене, чи потребую я до себе особливого ставлення, чи ну його у дупу. А він так і не навчився розмовляти зі мною, і ті нетривалі миті відвертості, коли він розповідає про своє минуле чи дитинство й пов’язані з ним душевні рани… Цього замало.

— Я не кришталева ваза, Тоні, на котру й дмухнути зась, — я усе ж таки гепнула його кулаком в плече. Легенько. Бо він заважав мені розмахнутись сильніше. — Я лишилась такою ж, якою й була, коли ти робив зі мною усе, що тобі заманеться. І уяви, якби я померла, Джаспер був би останнім чоловіком, що мене торкався. Не ти…

— Це жахливо, — визнав він. — Що я можу зробити для тебе, piccina, щоб загладити свою провину?.. Розповісти тобі, як я думав про тебе? Як згадував твій запах. Твій смак. Те, як ти тремтиш від збудження, як забуваєш власне ім’я піді мною…

Стривайте-но, мені не почулося? Це знайомий мені п’янкий акцент й бруднощі? Матінко!

Я з надією зазирнула в темні очі, осяяні бажанням й жагою. Як мені бракувало цього відвертого погляду, що говорив зі мною і прямо заявляв, що далі ми займатимемось чимсь карколомно-безсоромним, і я знов ні про що не шкодуватиму.

— Було б непогано. А ще в нас з тобою є одна маленька традиція, — кокетливо знизала я плечима.