Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Іншого виходу, окрім як повірити Тоні, принаймні поки я прикована до ліжка, я не мала, тому майже одразу змінила тему.
— А що ти тут забув? Нариваєшся?
Впевнена, нам не заборонено спілкуватись наодинці, але він виглядав аж надто збудженим і нашорошеним, щоб я вирішила, що все гаразд там, за дверима, в реальному світі.
— Вона зібралася готувати, — округливши очі, прошепотів Тоні, немов боявся, що моя мама підслуховуватиме, як він жаліється на неї. О, вона може. Це вона гріхом не вважає, звичайною пересторогою, чи все в порядку. — І написала мені список, що потрібно купити… Я їй казав, що все привезуть з ресторану, а вона і слухати не схотіла.
Всміхнувшись кутиком рота, я кивнула.
— Що, на вечерю курячий суп?
Ще й доби не минуло, а він вже шкодує про своє рішення. Оце швидкість, мамо!
— От тільки давай без «я ж попереджала», гаразд? — насупився Соретті.
— Позбавляєш мене останніх радощів життя, — драматично захникала я. — І не барися з закупами, бо буде гірше, — Тоні приречено зітхнув. — О, і поки ти не пішов, в мене є прохання, навіть кілька. Ти не міг би трохи підняти мені подушки. І якщо вже ти дав мені поносити свою підвіску, нехай краще вона буде на шиї.
Тоні погодився. З першим він впорався одразу. А коли схилився наді мною, я вже відкрила застібку і ланцюжок ослабнув та провис на зап’ястку.
— Мене й досі вражає твій талант ставити засоси сплячим людям та надягати їм щось на руки.
— Тобі добре відомо, любонько, що в мене чарівні пальці, — зі звичною знадливістю зауважив Соретті.
Я закотила очі, а тоді знов відірвала спину від подушок, проковтнувши зойк від болю.
На мить наші з Тоні пальці зустрілися, коли я передавала йому ланцюжок, і кімната довкола як завжди перетворилась на мариво, а шкірою пронеслася тепла хвиля, і я пригадала, як Тоні не поцілував мене перед поїздкою. Чи думав він про це? Чи шкодував?
— Підніми волосся, Лізбет, — лагідно наказав він.
Тільки-но я зібрала долонями пасма, що лежали на плечах, як здивовано нахмурилася — Соретті застібнув ланцюжок в мене на шиї аж надто швидко. Я лише ковтнула його запаху і мені було мало.
Та тепер Тоні не квапився. Турботливо розправляючи кожну срібну ланку, він пройшовся пальцями по шиї та ключицях, спустився ледь не до грудей й обережно влаштував підвіску з Дівою Марією над западинкою між ними.
І пальців не забрав.
Я підвела очі. Занурилась в безмежний темний неспокій його погляду, зараз він торкався самої моєї душі. Ще трохи, секунда чи дві, і він мене поцілує. Нарешті надолужить ту змарновану можливість.
Та Соретті нажахано відсахнувся, перед цим м’яко штовхнувши мене в плече, щоб я впала назад на подушки.
— Здається, я чую кроки в коридорі, — пробелькотів він.
— Ну то стрибай у вікно, — огризнулася я, скривившись.
— Порадниця з тебе ніяка, Бессі, та спишемо це на твій стан.
Не на твою дивну поведінку, паскуднику?
— Тобто тобі жодного разу не стріляли у дупу, коли ловили тебе у спальні дівчини? — єхидно захихотіла я.
Звісно ж мої батьки не поклали до багажу зброю, вони її навіть не мають, та спостерігати за тим, як витягується лице Тоні, було кумедно.
— Агов, це Нью-Йорк, не Остін[3]! — клацнувши пальцями, нагадав колишній бос.
— Усе трапляється вперше, єнотику, — передражнила я. Й розреготалася. Можливо, дещо гучніше ніж треба було, щоб Соретті почувався упевнено та в безпеці. Він тої ж миті сполотнів. — І ось тобі справді дієва порада: коли сьорбатимеш той суп — а ти його сьорбатимеш, бо вона не приймає відмов, — навіть якщо він проситиметься назад з усіх твоїх природних шляхів виведення отрути з організму, а ти втрачатимеш свідомість, ні в якому разі не кажи нічого крім слова «смакота». Якщо ти ще чавкатимеш при цьому, взагалі ідеально, — я приклала до вуст пальці, зображаючи так званий поцілунок шефа.
Тоні недовірливо здійняв брову. Нічого, єнотику, за вечерею ти сам переконаєшся в цьому. Невже до тебе ще не дійшло? Якщо пускаєш в дім жінку на прізвище Болтон, правила відтепер встановлюватиме вона. І я то ще квіточки.
____________
[1] Томас де Торквемада — великий інквізитор Іспанії, зміцнив та розширив діяльність інквізиції. Відрізнявся особливою жорстокістю.
[2] Мова про Елізабет Блаунт, фаворитку короля Англії Генріха VIII, яка народила йому позашлюбного сина Генрі Фіцроя, й була більш відома як Бессі Блаунт.
[3] Столиця штату Техас.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон», після закриття браузера.