Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

- З-знаю...

Поки відповідає, вже вивчаю краєвид, що відкрився ззаду. Веду руками по гладких стегнах, поки веселенькі салатові труси моєї ненаглядної не доходять до її втиснутих у матрац колін.

- Підведися, - видихаю і, коли Варя виконує цю вказівку, стягую білизну повністю.

Відкидаю і присідаю на п'яти. Дивлюся, поки перед очима не пливе, ніби дурі накидався. Не особливо розумію, коли власні труси стягую. Обхоплюю долонею член. Стискаю. Надрочувати не ризикую. Нахиляючись, лижу її. Недовго, тільки щоб смаку набрати. Шкалить за всіма показниками. Я якщо не здох за тиждень цього божевільного постцелібатного траха... Тобто, кохання, звісно. Загалом, якщо ще за тиждень не здох, то сьогодні без сигарет маю всі шанси.

- Буде боляче, кажи, - штовхаю із себе скрипучим перебитим голосом.

Варя чи то не встигає, чи то не збирається щось відповідати. Я вже біля входу. Закочуючи очі, вмочую. Розмазую гарячу вологу по члену. Зловивши приціл, ковзаю долонями по Вариній дупі. Шумно тягаючи повітря, жадібно мну. А діставшись до виразно вузької талії, міцно стискаю її руками.

Вдихаю, як востаннє, і вриваюся.

Не стогнемо. Низку диких звуків видаємо.

Гостро, блядь. Як ніколи раніше. Розкочує на першому поштовху.

- Нормально? Не боляче? - якимось дивом знаходжу сили, щоб не просто завмерти, а ще й людиноподібним голосом віщати.

- Так... - стогне Варя. - Продовжуй...

Тільки цього спускового і чекаю. Копитами від нетерпіння б'ю. І, безумовно, щойно отримую "добро", зриваюся. Закидає відразу високо. Пригальмовую тільки, щоб вона встигла. Бо відчуваю, обертає Варю теж капітально. Вона, навіть якби не стогнала, так тремтить, що утримувати доводиться. І там, усередині, жарко й волого пульсує. Б'є напругою ритмічно і безперервно. П'яти хвилин не минає, як я розумію, що кінчає. І сам, добиваючи її в обраному темпі, бурхливо вивергаюся. Гарячими і тріскучими хвилями всі сили з мене виходять. Перетікають у Варю і двосторонньо шарахають по всіх полюсах. Не кінчаю, а розбиваюся. З криками і хрипами дикої звірюги здригаюся.

Під кінець ми просто не в змозі зберігати вихідне положення. Варя, не припиняючи смикатися, завалюється. Я зверху. В останній момент зміщую центр ваги. Це вже безумовний рефлекс - не придавити. Потім, лише віддихавшись, і про ребра свої згадую.

- Дай сюди... - зніяковіло шепоче Варя, висмикуючи з-під мене ковдру.

На найнижчих обертах сміюся, сил зовсім не залишилося.

- І що ти робиш? Я тебе мільйон разів бачив. Усю роздивився, - сповіщаю самовдоволено.

- Замерзла, - шипить Вареник.

І червоніє.

Я знову сміюся. Дозволяючи їй укритися, обіймаю. Звертаю біля грудей, як у кокон. Притискаючись підборіддям до маківки. Даю можливість сховати обличчя.

Ледве дихання повністю відновлюється, піднімаю тему, яку ми практично щодня обговорюємо.

- З універом не надумала?

- Та ні, Кір... - бурмоче Варя, лоскочачи своїм диханням мою все ще розпечену й надчутливу шкіру. Заплющую очі, ковтаю і терплю. - Щось не те...

- Зовсім не подобається?

- Ну... Начебто й непогано... Але не те... Я подумала...Не поспішаймо, Кір. Я ще в інших містах подивлюся. Не обов'язково ж тут. Можна дистанційно, за бажання.

- Так, ти маєш рацію. Хоч у Китаї.

- Ну ось...

- Ти... Ображаєшся? - виштовхую насилу.

- На що саме? Через сварку?

- І через сварку, і через облогу з тилу, скажи!

- Бойка... - тисне обурено.

- Ображаєшся?

Довго і шумно циркулює повітря.

- Ні.

- Я намагався, щоб не грубо... - репа спалахує і пухне від збентеження. Але чисто за цими показниками мені давно похрін. Важливо обговорити. - Не грубо?

- Ні... Мені... Мені навіть сподобалося... - зізнається вкрай тихо. - Дуже.

- Добре, - задоволено посміхаюся я.

І, нарешті, розслабляюся.

Ненадовго замовкаємо, і мене відразу рубає сон. Очі самі собою закриваються, дихання змінюється...

- Засинаєш? - тихо шелестить Варя. Ще вловлюю, як піднімає голову й зазирає в обличчя. Щось невизначене мукаю і, не піднімаючи чавунних повік, заперечно мотаю головою. - Спи. Солодких снів, Бойка. Я тебе люблю.

- І я тебе... - здається, ще цілком розбірливо. Здогадатися так точно можна. - До втрати пульсу, Центуріоне.

- Відчуваю... - її тихий сміх - останнє, що я чую.

_______

Дякую всім❤️❤️❤️