Читати книгу - "Відірвана від коренів"

закінчив і закрив отвір. Вітер голосно свистів через зяюче проломом вікно, ворушачи розкиданими аркушами і сторінками книг. Знову гуркіт. Серкан відірвав шматок тканини від стільця, вхопив ним уламок гарячого гарматного ядра і провів вартового поруч з ним, як ніби даючи аромат для гончої.

— Menya kaizha, stonnan olit, — сказав він вартовому, і дав йому поштовх у нічне небо. Той віддалився і зник, перетворившись у клаптик туману.

Все, що я могла робити пізніше, це тамувати подих. Велика частина армії Марека вже зайшла в траншею, і відтискала солдат барона до першого тунелю. Соля жбурнув ще одну пачку стріл і надав їм трохи іншої траєкторії, але не більше, Марек і його лицарі вдерлися тільки за першу стіну, підстьобуючи солдат іти вперед: я бачила, як вони використовують свої батоги для коней і списи на своїх солдатах, ведучи їх через пролом.

Ті, хто був у передніх рядах, майже наштовхувалися на леза захисників, це було жахливо. Інші солдати насідали на них, і мало-помалу солдати барона поступалися, як пробка, яку витискають з пляшки. Траншея була завалена трупами, їх було стільки, що їх клали один на одного. Солдати Марека навіть піднімалися на них, щоб стріляти у солдатів барона, і зовсім не зважали на те, що вони стоять на тілах своїх полеглих товаришів.

З другої траншеї люди барона почали кидати через стіну сфери з зіллям, приготованим Серканом. Вони приземлялися в синіх чергах солдат і поширювалися серед них, як хмара. Люди, які опинялися всередині туману, опускалися на коліна і падали, приголомшено занурюючись у сон. Але після цього у пролом увійшли ще більше солдатів, які йшли, піднімаючись над ними, нехтуючи лежачими, як мурахи.

Я відчула дикий жах, дивлячись на неможливо ганебне видовище.

— Ми недооцінили ситуацію, — сказав Серкан.

— Як він може таке робити? — сказала я, мій голос тремтів. Здавалося що Марек був рішуче налаштований на штурм і його не хвилювало, як дорого він заплатить за перемогу. Зроблена дірка в стіні його надихнула і він пішов вперед, і солдати будуть слідувати за ним на смерть, до кінця. — Він напевне заражений — я не могла знайти ніякого іншого пояснення його діям — він веде своїх людей вперед, зовсім їх не жаліючи.

— Ні, — сказав Серкан. — Марек бореться тут не за вежу. Він бореться за трон. Якщо він не здолає нас тут і зараз, то буде виглядати слабаком перед вельможами. Він загнаний у кут.

Я зрозуміла його. Марек дійсно кине у цей бій все, що має. Ціна не буде занадто високою. Інакше солдати і магія, які він вже витратив, будуть подібні грошам, викинутим на вітер, він не міг зупинитися і тримати нас в осаді, бо міг втратити все інше. Нам потрібно буде не тільки стримувати його. Ми повинні будемо боротися з ним до останньої людини, а їх у нього були ще тисячі, залишалося тільки наливати їх у бій.

Гармати ревнули ще раз, реалізовуючи чергову жахливу задумку, а потім благословенно замовкли. Пливучий вартовий Серкана опустився на них зверху і лопнув від гарячого подиху повітря. Дюжина чоловіків, які працювали на гарматах, були заморожені в статуї. Один чоловік стояв перед лівою гарматою з штовхачем, наполовину засунутим у ствол; інші схилилися над прив'язними мотузками, і якраз тягли праву гармату назад на своє місце; ще інші тримали гарматні ядра або мішки з порохом у руках: пам'ятник битві, яка ще не була закінчена.

Марек відразу наказав іншим солдатам прибрати статуї від гармат. Вони почали відтягувати або відштовхувати статуї геть, звалюючи їх у бруд. Я здригнулася, коли побачила, що вони розбивають пальці статуй, щоб вирвати з них мотузки: і хотіла закричати, що скам'янілі люди були ще живі. Але я не думала, що Марек дбатиме про це.

Статуї були важкі і робота була повільною, так що ми мали короткий перепочинок від гарматного вогню. Я трохи заспокоїлася і повернулася до Серкана.

— Якщо ми скажемо, що здаємося, — сказала я, — він послухає?

— Звичайно, — сказав Серкан. — Він присудить нас обох до смерті відразу, і ви можете також одразу перерізати дітям горло своєю рукою, але він буде тільки радий почути це. — Він почав кидати заклинання дезорієнтації, і ще один пакет срібних стріл обрушився на зовнішню стіну. Він стиснув руки і покрутив зап'ястями, дивлячись вниз. — Вранці, — сказав він нарешті. — Навіть якщо Марек готовий знищити всю свою армію, люди не можуть боротися нескінченно без відпочинку, а також без їжі і води. Якщо ми протримаємося до ранку, він буде змушений зупинитися на деякий час. Тоді він може бути готовий до переговорів. Якщо ми зможемо протриматися до ранку.

Ранок здавався так далеко.

* * *

Темп бою спав на деякий час. чоловіки Барона відступили в другу траншею повністю, заповнюючи прохід трупами ворога, так як люди Марека не могли чекати. Марек ганяв свого коня вперед і назад за стінами, киплячи люттю і з нетерпінням спостерігав, як його люди з усіх сил намагаються підготувати гармати до нової стрільби. Поруч з ним Соля втягнувся в стійкий ритм метання стріл зверху в другу траншею.

Йому таке заклинання було легше кинути, ніж нам його відхилити. Наконечники стріл були роботи Алеш. Вони хотіли знайти свій шлях до плоті, і йому залишалося тільки направляти їх. Ми ж намагалися збити їх з мети, борючись не тільки з його заклинанням, але й з силою її волі, яка молотком заковувала магію і рішучість у залізо, і навіть з природним польотом стріли. Відтягування їх в сторону було стійкою, марудною роботою, у той час як Соля кидав сріблясті орієнтири в повітря широкими легкими помахами рук, як людина, що сіє насіння, Серканові і мені доводилося діяти по черзі, кожен з нас ловив політ стріл і перенацілював;