Читати книгу - "Відірвана від коренів"

Марек підкинув свій спис у повітря і загарчав,

— Вперед!

Я не могла зрозуміти, чому хтось буде підкорятися: через утворений пролом все ще вилітав вогонь і сичав, незважаючи на всю мою роботу, і кричали солдати, згораючи. Але люди все ж підкорилися йому: і потік солдатів пішов, виставивши списи, у палаючий хаос траншеї.

Серкан підвівся з-за столу і підійшов до вікна, витираючи цівку крові з носа і губ. — Він вирішив бути марнотратним, — похмуро сказав він. — Кожна з цих гарматних куль кувалася десятиліттями. Пільна має менше десяти штук таких.

— Мені потрібно більше води! — сказала я, ловлячи руку Серкана і втягуючи його у моє заклинання. Я могла відчути, що він хоче заперечити: у нього не було заклинання, підготовленого відповідно до мого. Але він щось пробурмотів з роздратуванням під ніс, а потім кинув мені просте чаклунство, одне з перших, коли він намагався навчити мене заповнювати склянку води з колодязя внизу у вежі нижче нас. Він був дуже роздратований, коли я або вихлюпувала воду відром на його стіл, або ледь витягувала кілька крапель. Коли він закінчив заклинання, вода заколивалася брижами плавно на вершечку мого глечика, і я заспівала про дощ, кинувши заклинання одразу на весь глечик і значно нижче, до глибокої холодної сплячої води, а потім шпурнула його у вікно.

Якусь мить я не могла бачити: виття вітру і рев дощу бризнули в моє обличчя і очі, як ляпас від їдкого зимового дощу. Я витерла обличчя руками. Внизу, в траншеї, злива задушила полум'я повністю, і тільки кілька маленьких острівців вогню були зліва, і солдати з обох сторін були збиті з ніг, раптовим шквалом з води і вітру. Розрив в стіні юшив брудом, вогонь погас, і люди барона юрмилися в проломі зі своїми списами, заповнюючи його наїжаченими вістрями і виштовхуючи назад солдатів Марека, які намагалися пройти. Я притулилася до підвіконня з полегшенням: ми загасили вогонь Соля, і ми зупинили просування Марека. Соля вже використав багато магії, більше, ніж міг собі дозволити, і ми на деякий час вимкнули його; звичайно, тепер він подумає, що краще поче…

— Відійдіть від вікна, — сказав Серкан.

Соля вже кидав інше заклинання. Він підвів руки прямо вперед, розвів пальці і з них бризнули срібні лінії, туди, куди дивилися його очі, потім срібні лінії з кожного пальця розділилися ще на три промені. Лінії опустилися у пролом, і кожна з них знайшла мішень — око солдата, або щілину в броні, на горлі, лікоть руки, що тримала меч, або місце прямо над серцем.

Промені нічого не робили, наскільки я могла бачити. Вони просто висіли в повітрі, ледь видні в темряві. Тоді десятки луків тенькнули відразу: Марек тримав три лінії лучників позаду своїх піхотинців. Стріли лягли на срібні лінії і послідували по них прямо до цілей.

Я простягла руку у марному жесті протесту. Стріли летіли. Тридцять чоловік впали відразу зрубані одним ударом, всі захисники у проломі. Солдати Марека посунули всередину, заповнюючи траншею, а решта його армії юрмилася за ними. Вони почали відтискати солдатів барона до проходу через середню стіну.

Але за кожен дюйм їм доводилося боротися. Солдати Барона щетинилися гущавиною списів і мечів, і у вузькому просторі люди Марека не могли їх дістати, не наражаючи себе на їх вістря. Соля тим часом послав ще один пакет стріл в сторону захисників. Серкан відвернувся: він почав штовхати папери, шукаючи заклинання, щоб відповісти на цей новий винахід, але він не зможе знайти його за короткий час.

Я виставила руку знову, і спробувала заклинання, яке використовував Дракон, щоб перенести упалу Касю з обриву.

— Tual, Tual, Tual, — потяглася я до променів, досягнувши їх, і вони перестрибнули на мої пальці, тремтячи. Я висунулася з вікна і вказала на стіну вежі нижче вікна. Стріли вдарили об камінь, ламаючись.

На мить я розгубилася, срібне світло тепер упало на мене. Серкан вигукнув попередження. Дюжина нових срібних ниток через відкрите вікно освітили моє горло, груди, очі. У мене був тільки один момент, щоб звести їх докупи і сліпо відкинути вбік. Стріли влетіли у вікно і забарабанили дощем по книжковій шафі, падаючи на підлогу і стілець, деякі глибоко занурились у дерево і тепер тремтіли своїм оперенням.

Я дивилася на них, занадто вражена, щоби боятися, ще не розуміючи, що я майже була проколота дюжиною стріл. Зовні знову ревнула гармата, я вже почала звикати до її шуму; Я здригнулася, майже інстинктивно, не дивлячись у вікно, все ще наполовину зачарована тим, як близько лягли стріли. Але Серкан раптово підвівся, перекидаючи стіл з паперами на ньому. Стіл гримнув об підлогу, він був досить важкий, щоб затряслися стільці. Він вхопив мене і потягнув за нього. Висока насвистуюча пісня гарматного ядра чулася все ближче і ближче.

У нас було достатньо часу, щоб зрозуміти, що повинно було статися, і мало, щоб зробити що-небудь. Я присіла під руку Серкана, вдивляючись у щілину столу, між важкими дубовими дошками. Потім гарматне ядро вдарило по підвіконню, розбивши скло на осколки і з тріском проламавши його раму. Ядро покотилося, поки кам'яна стіна не зупинила його з важким стуком, а тоді тріснуло і знайомий сірий дим поповз по підлозі.

Серкан затис долонею мій рот і ніс. Я затамувала подих, упізнавши кам'яне заклинання. У міру того як сірий туман м'яко наближався до нас, Серкан зробив швидкий жест, і у його руці з'явилася сфера блукаючого вогню. Він ущипнув її, відкриваючи отвір, а потім безсловесним, безапеляційним жестом помахав сірому диму, щоби той летів у сферу. Дим почав вповзати у неї, і сфера запінилася всередині сірим, як хмара.

Мої легені розривалися, перш ніж він