Читати книгу - "Три бажання для мільйонера, Лія Серебро"

— Пояснити? — вона саркастично посміхнулася. — Як і тоді, коли казав, що Зоя сама все підлаштувала? А тепер, колице сталося, ти знову «не винен»?

— Це не так! — Дмитро стиснув кулаки, відчуваючи, як в ньому кипить лють і водночас безсилля.

— А син звідки взявся, га? — вона звела брови, в її голосі звучав виклик. — Ти думаєш, я можу таке пробачити? І що далі? Завтра Зоя скаже, що знову вагітна від тебе, і знову будеш запевняти, що нічого не знаєш, що це все «підстава»?

Дмитро зітхнув, намагаючись щось відповісти, але Анна вже не слухала.

— Знаєш, Дмитре, я втомилася. Ти завжди граєш з нами, наче ми пішки в твоєму житті. Я, Зоя, Віолета... ми всі для тебе просто фон, поки ти вирішуєш свої великі справи, тішешь своє самолюбство! — вона розвела руками, демонструючи відчай. — Я більше не хочу бути частиною цього фарсу. Я не хочу бути третьою, четвертою чи якою там дружиною у твоєму «списку».

Він хотів щось сказати, але не знаходив слів. Її гнів був відчутний, як гарячий вітер, що зносив всі його виправдання та обіцянки.

— Іди, Дмитре, — прошепотіла вона з твердою рішучістю в голосі, хоч її очі блищали від сліз. — Просто йди і більше ніколи не повертайся.

Дмитро ще кілька секунд дивився на неї, але її погляд був крижаним. Розуміючи, що цей розрив може стати остаточним, він усвідомлює що саме зараз повинен відчайдушно не здаватися перед Анною.

Він застиг, вслухаючись у тишу, що зависла між ними. Він бачив, що цей холодний погляд Анни міг стати кінцем. Але усвідомлення цього тільки підсилило його рішучість.

— Анно, — його голос став тихішим, проте повен рішучості. — Якщо це останній шанс, я не буду його марнувати. Я зроблю все, що треба, аби довести тобі, що я інший. Я більше не той, що раніше. Я готовий відмовитися від усього, навіть від бізнесу, від будь-чого, що здавалося б неможливим.

Анна мовчала, її очі залишалися холодними, але він бачив, як щось промайнуло в її погляді, щось, що він намагався втримати.

— Ти говориш те ж саме, що й тоді, — з нотками втоми промовила вона. — Обіцянки, слова… А що потім? Знову «не винен»? Дмитре, я вже втомилася від цих обіцянок.

— Я знаю, — визнав він, — знаю, що зараз кожне моє слово здається тобі пустим. Але цього разу я не просто обіцяю, я дію. Тест на батьківство для Микити вже запущений, я чекаю на результати, і не збираюся давати Зої жодних шансів для маніпуляцій. Я подаю на розлучення з Віолетою і не відступлю. Анно, я готовий пройти через все це, щоб ти побачила, що для мене немає нічого важливішого за тебе.

Анна перевела погляд вбік, спробувала приховати розгубленість, але Дмитро відчував, що наблизився до її серця хоча б на крок.

— І як це змінює все, Дмитре? — не відступала вона. — У твоєму житті завжди є якісь перешкоди, і ти завжди знаходиш спосіб переконати себе, що це не твоя вина.

— Я вчуся на помилках, Анно, — Дмитро ступив ближче, його погляд став глибоким, пронизуючим. — Я знаю, що зробив чимало неправильного, але більше не хочу втрачати тебе. Дай мені шанс довести, що цього разу все буде інакше.

Анна опустила погляд. В її очах з'явилося щось інше — слабкий натяк на віру, але разом із тим залишалася недовіра. Вона мовчала, а Дмитро, затамувавши подих, чекав її відповіді.

Нарешті, вона підняла голову і тихо промовила:

— Я не можу тобі пообіцяти нічого, окрім одного — якщо ти хоч на крок відступиш від цього шляху, якщо знову заграєшся в свої інтриги, я зникну назавжди. Цього разу — без слів прощання.

Дмитро кивнув, готовий на будь-які умови, аби тільки отримати шанс.

— Я не підведу тебе, — сказав він впевнено. — Ніколи більше.

Анна і Дмитро мовчали, обидва стояли, втопивши погляди одне в одного. Напруга між ними витала в повітрі, майже відчутна на дотик, розпечена від емоцій. Його погляд — пристрасний, голодний, з відчайдушною жагою, яку він не міг більше приховувати. Вона знала, що відступати далі немає куди, але вся розмова, сварки й образи ніби тільки підсилили цей момент, коли обидва нарешті зрозуміли, що не можуть одне без одного.

Дмитро повільно зачинив двері, повернув замок, і ця дрібниця — звук клацання — викликала в ній вибух емоцій. Її серце шалено калатало, майже заглушаючи думки.

— Анно, — прошепотів він, наближаючись до неї. — Я більше не витримаю…  Я більше не можу тебе втратити.