Читати книгу - "Три бажання для мільйонера, Лія Серебро"

— Анна була тут, так? Що вона бачила?

Зоя подивилася на нього зі зловтішною усмішкою і без тіні жалю промовила:

— Вона бачила все, Дмитре. Ти не уявляєш, як це було романтично. Ти так палко мене обіймав, шепотів, що я єдина… І навіть назвав мене коханням свого життя.

Він зрозумів, що саме цього прагнула Зоя — зруйнувати їхні стосунки з Анною до кінця. Розуміння того, що Анна повірила в цю підлість, запалювало в ньому лють і водночас глибокий розпач.

— Зоя, ти не розумієш, — сказав він із відчайдушною рішучістю. — Твої інтриги не зламають мене. Ти можеш брехати скільки завгодно, але наші шляхи розійшлися назавжди.

-Так вже і назавжди? А син? Забув? - промовила Зоя впевненно.

Дмитро знову подивився на Зою, його погляд був холодним, але погроза у словах "ще побачим, чий син!" промайнула відчутною люттю. Він різко підвівся, відчуваючи, як тіло ще протестує після вчорашнього вечора, але це не зупинило його. Він зібрався на всі сили, одягнувся та, ігноруючи погане самопочуття, прямим курсом попрямував до Анни. Його роздратування кипіло, а в голові крутилося єдине — розставити все на місця.

Почуття провини змішалося з злістю на Зою, яка так нахабно використала його. Погляд Дмитра був спрямований прямо перед собою, а в голові звучали думки, як грім.

“Вона думає, що я так просто поведусь? Ні, все вирішиться тут і зараз. Якщо хтось і зруйнує все, то не через її хитрі інтриги. І Анна... я повинен поговорити з нею, зараз же.”

Коли Дмитро дістався до офісу Анни, він навіть не думав про правила. Секретарка розгублено спробувала його зупинити, але Дмитро одним поглядом змусив її відійти вбік. Прямо пройшов до кімнати, де Анна проводила групову терапію. Двері відчинилися з такою силою, що всі пацієнти в кімнаті розгублено обернулися на нього. В очах Анни промайнув шок, за яким швидко сховався холодний погляд.

— Дмитре, що ти собі дозволяєш? — вона постаралася зберегти контроль, але її голос тремтів від несподіванки та гніву.

— Ви всі, вийдіть! — Дмитро вказав на двері, і хоча кілька людей з подивом і невдоволенням подивилися на Анну, врешті підвелися й почали виходити, один за одним. Анна ще намагалася щось сказати, але Дмитро, глибоко вдихнувши, зупинив її одним коротким рухом руки.

— Це що, ще один цирк? Ти вирішив влаштувати спектакль тут, у мене на роботі? — вона дивилася на нього з обуренням, але серце шалено билося. Вона не могла зрозуміти, що відбувається, та його вигляд і тон змусили її здригнутися.

Дмитро підійшов до неї, намагаючись зібрати думки до купи, але вони розліталися. Він був розлючений і спустошений.

— Я знаю, що ти бачила, Анно, — сказав він різко, намагаючись зупинити тремтіння у власному голосі. — І це неправда, що б тобі там не розповідала Зоя. Це було підлаштовано.

Анна опустила погляд, здавалося, вона зовсім не була готова чути ці слова.

— Дмитре, я не хочу цього чути. Мене не цікавить ні вона, ні те, що було між вами.

— Анно, це не те, що ти думаєш, — його голос був наполегливим, але він сам бачив, що їй важко повірити йому. — Вона підсипала щось у мій напій. І вранці брехала, коли казала, що ми... що ми були разом. Це була її гра, розумієш? Зоя все це спланувала, щоб ти побачила нас в такому вигляді. Я не маю до неї ніяких почуттів. Я хочу бути тільки з тобою.

Анна замовкла, але її погляд залишався відстороненим.

— Це твої слова, Дмитре, але що вони означають, якщо в твоєму житті і досі є місце для таких, як Зоя? Ти постійно приводиш до мого життя цей бруд.

Дмитро заперечно похитав головою, намагаючись переконати її.

— Повір мені, — вимовив він тихо, глянувши їй у вічі. — Я готовий зробити все, щоб довести це.

Дмитро зціпив зуби, намагаючись знайти слова, але Анна вже не збиралася давати йому шанс.

— Так уж і готовий зробити все? — її голос звучав холодно, як ніколи.

Він кивнув, майже приречено, з надією в очах, хоча в глибині душі відчував, що ґрунт під ногами тане.

— Тоді… — Анна зробила крок назад, немов відмежовуючись від нього. — Тоді забудь про мене! Зникни з мого життя. Ти не змінився, Дмитре.  Обіцяв, що все буде по-іншому, і щоразу це виявляється брехнею!

— Анно, зачекай, дай мені пояснити, — він зробив крок до неї, але її погляд пронизав його, наче кинджал.