Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

— Не хвилюйтеся за мене, — Джейн безтурботно махнула рукою, — я майже здорова. Мені не варто було б з вами говорити, це не сприяє моєму одужанню. Хоча я вважала, що вже здорова. До вчорашнього дня, принаймні. - Джейн зовсім розслабилася. Подумаєш, нічого поганого, якщо вона трішки поговорить із Феліксом. Так приємно на нього дивитися, аж серце співає. — До речі вам дуже личить пальто, і я рада, що ви побачили сніг, — вона розсміялася вперше за довгий час, — так, я знаю, що ви несправжній, але я рада, що ви побачили сніг.

Джейн думала, що зараз Фелікс почне її вмовляти, ніби він самий справжнісінький, але він не став.

— Я теж радий, що побачив сніг, він такий незвичайний.

Вони обидва подивилися в небо, немов за помахом чарівної палички – звідти почали падати самотні сніжинки.

— Скоро Новий рік, про який я вам розповідала, і кульки ялинкові побачите, вони будуть у вітринах усіх магазинів. Ах, так, ви ж не знаєте, магазини – це місця, де можна купувати їжу та предмети.

Він дивився на Джейн з такою теплотою і цей погляд ніби повертав дівчину з неба на землю. Фелікс ніколи так не дивився на когось, це не його погляд.

— Я знаю про магазини Джейн, а кульки я зараз постійно виготовляю... У вітражній майстерні, з якої ти втекла.

Джейн здивовано завмерла. Ні, це пастка. Її мозок вигадує все логічним, все підлаштовує.

— Ні, ви не працюєте у майстерні Рассела.

- Працюю. І твій вітраж зробив я. Я ж казав тобі, що бачив заморських птахів, але не встиг їх зробити, і тут замовлення небачені пташки. Я так мріяв, щоби це була ти. І ти прийшла за ними, але чомусь вважаєш усе несправжнім. Навіщо ти їх тоді замовила?

— На згадку про свою ілюзію.

Він зітхнув.

— Як знаєш, можеш не пам'ятати мене, не знати, чи вважати вигадкою, але я шукав тебе, щоб ти допомогла мені повернутися.

- В Айронвуд?

- А куди ж іще? Я провів тут уже п'ять місяців, а вони там зустрілися з цими тваринами і я навіть не знаю, чи хтось із моїх людей залишився живим. Але, якщо хтось вижив, я маю їх врятувати, адже я їхній король. Джейн... Світ, який ти вигадала, зараз гине, а я не можу в нього повернутися. Можеш називати його загибель своїм одужанням. Як хочеш. Тільки допоможи мені повернутися і тоді забудь нас усіх назавжди.

 В душі Джейн усе розривалося та ламалося на тисячі частинок. Вона зовсім нічого не розуміла. Він справді зараз тут чи це лише мариво. Чи що це все означає?

Джейн огледілася по сторонах: люди бігли у своїх справах, проходячи повз них з Феліксом, не звертаючи жодної уваги.

— Мені час іти, на мене чекає друг.

— Я прийду ввечері до твого дому...

- Мене сьогодні не буде вдома.

— Нехай так, Джейн, вони ж там залишилися... Маркус і Козлоногий, не знаю, кого з них ти любила, але ти кидаєш їх. Ти ж так боролася, умови мені ставила, а зараз ти просто залишаєш їх.

- Маркус загинув, я бачила, - тихо сказала Джейн.

Вони з Феліксом довго дивилися один на одного, а потім він рішуче розвернувся і пішов геть. Джейн дивилася йому вслід і прийшла до тями лише від безперервного телефонного дзвінка Серхіо.