Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

- Джейн? - Фелікс обережно підходив до неї.

Перед очима Джейн раптом виникли палати психіатричної лікарні, де вона не раз була на практиці. І раптом їй стало страшно. Вона не може піддатися на це. Ні, вона не хоче лежати у психіатричній лікарні. Там так жахливо, жахливо.

- Ні, не підходьте до мене, - вона з жахом витягла руку позначаючи дистанцію. Фелікс завмер, навіть не намагаючись рухатись у її бік.

- Ні, вас не існує. Ідіть, будь ласка.

Джейн бачила, як в очах Фелікса застиг подив. Так дивно, вона навіть ніколи не бачила на його обличчі такої емоції. У нього ніби зовсім і не було його гордовитості та самовпевненості. Це вкотре доводить, що його самого ніколи не існувало. Ось зараз він зовсім інший, вона вигадала його зовсім іншим.

Джейн різко розвернулася і міцно стискаючи картину, побігла геть від будинку вітражника.

- У вас щось трапилось? — гукнув Рассел здалеку.

Джейн розгубилася, адже вона не попрощалася з майстром, але повернутися вже не могла.

— Вибачте, все добре, але мені треба терміново бігти, — гукнула вона йому вже вибігаючи на дорогу.

Рассел здивовано знизав плечима і повернувся назад у будинок, а Джейн бігла щосили, не помічаючи тяжкості вітража.

Вона проїжджала зупинки, чиїсь домівки. Будинки нормальних людей...і скрізь бачила лише його обличчя. Здається, за одну мить Джейн уже стояла біля свого дому. Коли вона взагалі сіла в автобус і дійшла сюди? Все як у тумані.

Добре, що попереду вихідні, вона проведе їх із сім'єю, приїдуть Лексі та Анабель. Все це забудеться, а колись і зовсім щезне.

                                                                                          * * *

    Наближалося свято Нового року і Джейн з батьками та сім'єю сестри збиралися у поїздку до їхнього заміського будинку. І хоч час несприятливий для відвідування дач, сім'я Джейн завжди виїжджала напередодні Нового року на природу. Анабель любила походити по незайманому сніжку, обтрушувати сніг з ялинок. Тато з Віктором готували м'ясо на багатті, а мама з доньками утеплювали рослини.

Зранку Джейн мала зустрітися з Серхіо в кафе, випити по чашці гарячого какао, поки Лексі з Віктором і Анабель доїдуть до міста. Джейн одягла своє улюблене блакитне пальто з пухнастим коміром і вирушила на зустріч з другом. Сьогодні в неї був напрочуд гарний настрій. Вночі вона переконала себе, що все не так погано. Вона вже чітко усвідомлює свою ілюзію, вона змогла уникнути Фелікса і навіть особливо з ним не говорила. Вона впорається зі своїм маренням, як би складно це не було.

Джейн вийшла з дому і бадьоро пішла по тротуару у бік автобусної зупинки. Через кілька будинків від свого, вона кинула погляд на протилежний бік вулиці. Там стояв Фелікс... Знову такий утомлений та зовсім інакший, і знову в теплому пальті. Яка ж нісенітниця! Джейн прискорила крок і більше не повертала голову в той бік. Її розбирала злість. Він має інакший вигляд, це навіть не він. Вона навіть не змогла придумати його таким, яким він був у Айронвуді.

Вона йшла вже дуже швидко, але при цьому їй здавалося, що хтось женеться за нею. Вона чула ледве вловний біг за спиною і чиєсь уривчасте дихання. Мабуть, їй усе це лише здається. Вона так сильно хоче втекти від усього світу, що їй ввижається переслідування.

Хтось різко схопив її за руку, повернувши до реальності. На мить вона злякалася, розпатлане волосся потрапило у відкритий рот. Вона обернулася. Він стояв так близько, нестерпно близько.

— Ти довго від мене втікатимеш?

- Один, два, три, чотири...

— Що ти рахуєш? — в його очах панував гнів. — Негідно нагадувати, що я врятував тобі життя, але ти, здається, зовсім про це забула.

Він так і не відпустив лікоть Джейн. Вона вивернула свою руку.

- Вас не існує, - вона розгублено дивилася на свій лікоть. Яким би несправжнім не був Фелікс, її рука дійсно пекла від його грубого дотику. - Що ви від мене хочете?

— Ти знову кажеш, що мене не існує? Що з тобою сталося Джейн? Я так довго тебе шукав і не думав, що коли нарешті знайду, то побачу тебе такою. Ти втікаєш від мене, а твої очі... ніби згасли.

Джейн дивилася на нього, як зачарована. Фелікс бачив її лише мить, а вже стільки про неї знає... Цікаво... А й справді, коли в останнє, її очі блищали від захоплення та наснаги? Їй так хотілося йому розповісти, забути про все, що говорив професор Коллінз, просто забути.

— Пам'ятаєте, я казала вам у печері, що, можливо, я просто божевільна і насправді Айронвуда не існує і він лише плід моєї уяви? Так ось з'ясувалося, що так і є, - Джейн перейшла на шепіт, - я вигадала цей світ і вас також, а тепер я майже здорова і, будь ласка, не приходьте більше до мене.

— Хто сказав, що ти все вигадала?

— Про це говорять багато фактів і мій доктор Коллінз. Він розуміється на цій темі, люди часто вигадують собі щось, щоб замістити погані спогади.

Фелікс дивився на неї так, ніби тільки зараз зрозумів, що в Айронвуд і у випадку з Джейн прийшло чудовисько, а не Людина.