Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

- А ви що про це думаєте, люба? - звернулася міс Кроулі до дівчини, яка сподобалася їй з першого погляду, як завжди подобалися скромні молоді особи, хоч треба визнати, що її симпатії так само швидко згасали, як і спалахували.

Леді Джейн дуже почервоніла й відповіла, що «вона зовсім не розуміється на політиці, хай про неї говорять мудріші люди, але хоч мама, безперечно, мала слушність; містер Кроулі теж говорив дуже гарно». І коли після розмови гості прощалися, міс Кроулі висловила надію, що «леді Саутдаун буде така ласкава й часом відпускатиме леді Джейн, коли та матиме вільну хвилину, щоб вона прийшла трохи розважити самітну хвору стару жінку». Леді Саутдаун ласкаво пообіцяла відпускати дочку, і дами дуже мило попрощалися.

- Не пускай більше до мене леді Саутдаун, Пітте,- сказала тітка,- вона дурна й пихата, як усі твої родичі по матері. Я їх завжди не зносила. Але ту милу, добродушну маленьку Джейн приводь коли завгодно.

Пітт пообіцяв приводити Джейн. Він, звичайно, не сказав графині Саутдаун, яку думку склала про неї його тітка, а та, навпаки, вважала, що справила на міс Кроулі найкраще враження.

І ось Джейн, якій не набридало сидіти коло хворої леді і яка, може, в душі навіть рада була час від часу звільнитися від похмурих просторікувань велебного Бартоломея Айронса й товариства нудних нахлібників, що плазували перед бундючною графинею, її матір’ю,- леді Джейн почала досить часто навідуватись до міс Кроулі, їздити а нею на прогулянки й скрашувати їй вечори. Вона була від природи така добра й лагідна, що навіть Феркін не ревнувала до неї, а покірній Брігс здавалося, що міс Кроулі не так знущається з неї, коли в кімнаті сидить леді Джейн. Міс Кроулі чудово ставилася до дівчини. Вона розповідала їй безліч історій зі своєї молодості, розмовляючи з нею зовсім іншим тоном, ніж свого часу з тією безбожною Ребекою; в присутності невинної леді Джейн легковажні розмови здавалися недоречними, і міс Кроулі була надто добре вихована, щоб ображати таку чистоту. Сама юна леді, що не бачила ласки ні від кого, крім цієї старої панни, свого батька і брата, платила за engouement 214 міс Кроулі щирою ніжністю і приязню.

Осінніми вечорами (коли Ребека, найвеселіша серед веселих переможців, хизувалася в Парижі, а Емілія, люба, вбита горем Емілія,- ох, де вона тепер?) леді Джейн сиділа у вітальні міс Кроулі й співала їй свої прості поетики й гімни, поки заходило сонце, западав присмерк і хвилі шуміли, розбиваючись об берег. Коли пісенька кінчалась, стара панна звичайно прокидалася з дрімоти і просила співати далі. А щодо Брігс і тих щасливих сліз, які вона пролила там, удаючи, що плете, й дивлячись на могутній потемнілий океан за вікнами - хто, питаю я, міг би зміряти щастя й зворушення сердешної Брігс?

Пітт тим часом сидів у їдальні з брошурою про зерновий закон або з місіонерським довідником і відпочивав, як і належить відпочивати після обіду романтичним і неромантичним чоловікам. Він попивав мадеру, будував повітряні замки, думав, що він чудовий хлопець, і відчував, що тепер він закоханий у леді Джейн дужче, ніж будь-коли за ці сім років, протягом яких вони були заручені і протягом яких Пітт не виявляв ніякого нетерпіння; після мадери він надовго засинав. Коли наставала пора пити каву, містер Боулс заходив до їдальні і, застаючи звичайно містера Пітта в темряві, заглибленого в свої брошури, кликав його нагору.

- Як би я хотіла, серденько, знайти когось, хто б зіграв зі мною в пікет,- сказала одного вечора міс Кроулі, коли згаданий служник з’явився із свічками та кавою.- Бідолашна Брігс грає, як сліпа, бо вона дурна як пень (стара панна не пропускала нагоди образити Брігс у присутності челяді). Мені здається, що після гри я б навіть краще спала.

Леді Джейн почервоніла по самі вуха і, коли містер Боулс вийшов і двері за ним зачинилися, сказала:

- Я вмію трохи грати, міс Кроулі. Я колись... грала із своїм любим татом.

- Ходіть і поцілуйте мене! Негайно поцілуйте мене, люба дитино! - захоплено вигукнула міс Кроулі.

За цим мирним мальовничим ділом і застав містер Пітт стару й молоду леді, коли зайшов до вітальні з брошурою в руках. Ох, як червоніла цілий вечір бідолашна леді Джейн!

Нічого й казати, що хитрощі містера Пітта не лишилися поза увагою його любих родичів з пасторського дому в Королевиному Кроулі. Гемпшір і Сасекс лежать дуже близько один до одного, а місіс Б’ют мала багато друзів у цьому графстві, які дбайливо повідомляли її про все і навіть більше, ніж про все, що робилося в брайтонському помешканні міс Кроулі. Пітт бував там дедалі частіше. Він місяць не приїздив до замку, де його старий батько тільки те й робив, що пив ром і бавив час у мерзенному товаристві Гороксів. Піттові успіхи доводили родину пастора до сказу, і місіс Б’ют тепер каялася (хоч і не признавалася в цьому), що допустилася страшної помилки, так образивши Брігс і з такою зарозумілістю й скупістю поставившись до Боулса й Феркін,- через це тепер у домі міс Кроулі не було нікого, хто б сповіщав її, що там робилося.

- І все через твою ключицю, Б’юте,- вперто торочила вона.- Якби ти її не зламав, я б зроду від неї не поїхала. Я стала жертвою подружнього обов’язку і твоєї мерзенної, негідної пастора пристрасті до полювання.

- До чого тут полювання? Дурниці! Це ти її злякала, Марто,- боронився пастор.- Ти мудра жінка, але маєш кляту натуру і страшенно трусишся над грішми.

- Трусився б ти у в’язниці, Б’юте, якби я не ощадила твоїх грошей.

- Це правда, голубко,- добродушно погодився пастор.- Ти мудра жінка, але надто круто до всього берешся.- І Б’ют, праведна душа, втішив себе великою чаркою портвейну.

- І що в біса вона знайшла в тому йолопові Піттові? - не вгавав він.- Він же полохливий, як заєць. Пам’ятаю, як колись Родон - отой уже не такий, хан би його