Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Дівчина читала статті, в яких різні бабусі та інші жінки істерично розповідали про викрадення інопланетянами й таке інше. Вони всі також геніальні? Навряд чи. І не те щоб Джейн не вірила в інопланетян, просто завжди була переконана, що їм немає жодного діла до землян. Зрештою вона дописала статтю про чергове викрадення, де невідома місис Норіс розповідала, як інопланетяни погрожували вбити самого президента, якщо вона не поїде з ними. Ця жінка героїчно погодилася, чим фактично врятувала всю країну, але так і лишилася невідомим героєм.

Джейн вимкнула комп'ютер і зітхнула. Здається, ця робота зовсім не сприяє її одужанню, постійно копаючись у цих навіжених історіях, вона ніби перебуває в психіатричній лікарні разом із собі подібними. Здається, доведеться сказати Дарію про те, що вона звільняється. Джейн подивилася, як її начальник весело стукав по клавіатурі, щось підспівуючи собі під ніс. Гаразд, вона допоможе йому написати його бомбу-статтю, а потім звільниться.

- Доброго вечора, я все!

- Ой, почекай, - він потряс перед нею старою жовтою газетою, - довіряю тобі наш скарб, дивись прочитай до понеділка і не пий нічого поряд із газетою!

- Добре, я зрозуміла.

— І-і... Коли в тебе буде черговий напад, ну, ти знову почнеш бачити інший світ, будь ласка, сховай у надійному місці, а то хтозна-що ти з нею зробиш під час галюнів.

"Який недоумок", по-доброму подумала Джейн. Але вголос сказала:

— Гаразд, як прийдуть галюни, одразу сховаю.

- Джейн, колись ми напишемо і про тебе, - він підморгнув їй.

Дівчина вийшла у двері, навіть не попрощавшись. Від однієї думки про те, що вона може опинитися на одних сторінках із місис Норіс, Джейн кинуло в холодний піт. Вона ще одна героїня, яка рятувала людей із фізичними відхиленнями в Айронвуді – місці, про яке ніхто ніколи не чув. "Треба звільнятися і якнайшвидше".

                                                                                        * * *

       Джейн перебувала у чудовому гуморі, бо сьогодні вона забере свою картину.

      Коли вона під'їхала до будинку Рассела, то на мить кинула погляд на старий завод. Останні місяці вона весь час вважала себе схибленою і копалася в собі: чому вона змогла побачити щось нереальне. Але зараз, дивлячись на місце свого ув'язнення, вона пораділа, що бачила саме Айронвуд, що відчула ті емоції. Тільки знову опинившись біля цього місця, вона зрозуміла, як давно по-справжньому не згадувала вигаданий світ. Вона дивилася на завод і перед її очима знову металися бідні жителі Великих Садів, які навіть не намагалися боронитися, хоча могли. Вони так звикли жити в ідеальному світі, де їх захистить король, що не намагалися врятувати своє життя. Хм, світ без насильства. Звичайно ж, вона його вигадала. Істина. Хіба міг такий світ існувати насправді? Місце, де ніхто нікого не грабує і не вбиває.

Усередині щось знову закололо. Фелікс. Так, він несправжній, як і всі інші, але все ж... Втратила вона його по-справжньому. Може, те саме відчувають діти, коли перестають бачити свого уявного друга. Людини не було, але друг був. І кохання було.

У підлітковому віці, коли у Джейн були проблеми, вона уявляла, як якась людина, втішає її, розмовляє з нею. Так значно легше було переносити неприємності. Ніби зайшла раптом людина, якій дуже важливі всі думки Джейн й вона вимовляла їй всі свої почуття. Треба ж, виходить  в неї колись були уявні друзі! Вона ще тоді боялася, як реально з ними говорила, і ось ... ось у що все це вилилося. Головне, що все позаду. Вона одужала. Остаточно. Зараз вона отримає чудову картину. І вітражний сюжет буде лише відлунням, нагадуванням про цю чудову і водночас моторошну ілюзію.

Джейн пішла до майстерні, тонка поморозь поскрипувала під її ногами, створюючи заспокійливу музику. Коли вона увійшла, Рассел сидів за своїм робочим столом. Він широко посміхнувся і простяг їй великий пакунок.

— Ви не проти, якщо я відкрию прямо зараз?

- Звичайно. Раджу вам вийти надвір і подивитися на сонці.

Джейн розплатилася за картину і, слідуючи пораді вітражника, вийшла на вулицю. Добре, що, попри зимову пору, сьогодні був по-справжньому сонячний день. Рассел залишився у майстерні, не бажаючи заважати їй у цей момент. Джейн розгорнула папір і відразу розглянула птахів: вони не були небаченими нею раніше, екзотичними. Ні. Мандаринки. З картини на неї дивилися улюблені пташки її племінниці. Джейн ахнула і мимоволі посміхнулася. Як чудово, що на її картині саме вони. Вона дивилася на вітраж, сонце заливало кожне різнобарвне скельце картини, і в цих відблисках вона бачила все своє життя. Лише добре та щасливе, що в ньому сталося. Джейн відвела погляд від картини лише на мить, тільки для того, щоб перевести подих від цієї краси, і раптом побачила перед собою Фелікса. Він стояв, наче справжній, живий. Здається від картини вона знову збожеволіла. Джейн почала згадувати способи, які доктор Коллінз говорив застосовувати, якщо вона знову побачить Айронвуд. Але відразу передумала їх виконувати, вона була така щаслива знову його побачити. Така щаслива. Може покликати його прогулятися? Обійняти? Або сказати, що вона любила його завжди, і навіть коли не знала?

Фелікс так сильно змінився з їхньої останньої зустрічі, якось волосся інакше лежить, і одяг сучасний і теплий. Бачити на ньому пальто було взагалі дико незвично. Звичайно, зараз зима і фантазія Джейн одягла його за погодою. І Анабель казала, що король знайде її. З того часу, як племінниця це сказала, думка засіла в голові. І ось ... він знайшов її. Тепер вони не в Айронвуді, а у її світі. Може, він буде тепер завжди поряд?