read-books.club » Сучасна проза » Вовк-тотем 📚 - Українською

Читати книгу - "Вовк-тотем"

146
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вовк-тотем" автора Цзян Жун. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 125 126 127 ... 291
Перейти на сторінку:
з перевіркою. А сам він був з Ґуандуну.[107] Я якраз того дня теж прибув на цю станцію обговорити роботу спільної оборони армії й ополчення. Він запитав мене, чи смачні щури в степу, я відповів, що смачні, коли він це почув, то заявив, що сьогодні на обід не їстиме нічого іншого, крім щурятини, й хоче, щоб ми його почастували нею. Я пішов з одним ополченцем зі скотарів у степ, ми знайшли декілька щурячих нір, залили в них по відру води і за годину вловили більше десятка щурів. Коли зняли з них шкуру, всередині виявилося саме сало, той начальник як побачив — аж зрадів. Отже, того дня ми мали чудовий обід на трьох зі смаженої щурятини, чим спантеличили решту військових на станції — вони тільки нюхали нашу запашну страву, але їсти не наважувалися. Начальник тоді сказав, що в степу — чисто й трава чиста, тому й щури тут чисті й справні, бо їдять свіжу степову траву й зерно. Він ще сказав, що цього разу скуштував найбільш запашне і смачне щуряче м’ясо в своєму житті, навіть набагато смачніше, ніж у Ґуандуні. Якби його повезти продати в Ґуандун, то його б просто з рук вихоплювали. Однак, на жаль, Ґуандун дуже далеко, а в потягах не дозволяють перевозити живих щурів, інакше щороку Внутрішня Монголія могла б направляти в Ґуандун стільки гризунів! Це б допомогло у степу винищити шкідників, ще й принесло б прибуток, а ґуандунцям прибуло б першосортного м’яса…

— Цікаво, цікаво, — розсміявся Бао Шуньґуй, — тож якби наше підприємство почало продавати в Ґуандун степових щурів, ми отримали б прибутку більше, ніж від баранини й вовни? Ну, а ховрахів легко вловити?

— Легко! — відповів Улзій. — Можна заливати водою їхні нори, ставити на них сільці або розривати нори лопатою. Проте найпростіший спосіб — натренувати спеціально собаку, щоб він ловив гризунів. Степові собаки насправді полюбляють ловити щурів і гратися з ними, а сучки мисливських собак, коли навчають цуценят ловити здобич, спочатку вчать їх ловити щурів. Степові собаки мають змогу їсти яловичину й баранину, тому ніколи не їдять щурятину. А вовки не мають такої гарантованої їжі, як у собак. До того ж степові гризуни жирненькі, великі, легко ловляться. Тому в теплі пори року ховрахи стають основною їжею вовків. Був один рік, коли ми надзвичайно пильно дбали про господарство, усі скотарі надзвичайно відповідально ставились до своєї роботи, тому в вовків не було можливості красти наших баранів чи коней. Згодом я і ще декілька скотарів убили кількох сірих; помітивши, що вони дебелі, я навіть засмутився, а коли розітнув їхні черева, побачив, що в шлунках у них самі щури — щуряче м’ясо вже здебільшого перетравилося, але щурячі голови й хвости збереглися. Я порахував, скільки в шлунку одного вовка було ховрахів — виявилося, рівно 20 голів і 20 хвостів! Ще були й рештки одного байбака. От і скажи, скільки один вовк за рік може з’їсти ховрахів? Щоразу, коли приїжджає начальство з хошуну, аймаку чи навіть району, я їм завжди це розповідаю; кажу їм, що вовки — звитяжці винищення гризунів у степу, однак вони не дуже цьому вірять, вочевидь, і справді дуже важко землеробам змінити узвичаєні погляди.

Чжан Цзіюань слухав цю розмову з дедалі більшою цікавістю й не втримався, щоб не додати від себе:

— За два роки, що я працюю конопасом, я часто бачив, як вовки ловлять гризунів. При цьому вони здіймають таку куряву — аж до неба! Вовки більш здібні в цьому, ніж собаки. По-перше, вони можуть прочісувати колоною траву — виберуть собі луку, де багато ховрахів, підуть туди й почнуть скрізь ворушити траву, а коли здибають ховраха, кидаються на нього й одним ударом лапи збивають його так, що він забуває, де його нора, а тоді й ковтають його цілком. Так пройдуться з десяток разів — і вже наполовину ситі! По-друге, вони можуть розривати нори — вони до цього майстри: побачать, що якийсь ховрах гулькнув у свої нірку, й почнуть — хтось рити землю, а хтось сторожувати виходи, тож незабаром і з’їдять усіх ховрашків, що сиділи в норі.

— А найбільше полюбляють ловити гризунів вовчиці й вовченята, — продовжив Улзій. — Перш, ніж відучувати малих від молока, вовчиця починає навчати їх ловити живину, насамперед — гризунів. Поки вовчиця доглядає вовченят, вона не ходить на полювання з усією зграєю, тим більше що, коли малі виростуть тільки до одного чи у висоту й навчаться бігати, вони найбільше бояться людей. Адже якщо вовчицю з малими десь у степу помітить мисливець — він одним пострілом уб’є її, а вовченят переловить усіх, мов ягнят — тому що малі не розбіжаться без матері. Тож, поки вовченята не виростуть, вовчиця мусить ховати їх подалі від людських очей. Однак у такому випадку, хоча вовченята й будуть у безпеці, телятко чи ягнятко їм уже не дістанеться, як же ж тоді прожити? Тож крім недогризків м’яса й маслаків, які їм може принести вовк-батько або ватажок, вони можуть тільки харчуватися ховрахами й байбаками.

Улзій повернув голову й подивився на Бао Шуньґуя, а коли помітив, що тому ще не набридло слухати, продовжив:

— У цей час якраз вовчиці й поховалися зі своїми малими в безпечні місця, де ловлять гризунів: по-перше, навчають своїх малих ловити живих істот, по-друге, дають їм змогу наїстися. У цей час, поки вовченята виростуть до двох чи, вони ще не встигають за всією зграєю бігати туди-сюди на десятки лі, тож повинні наповнювати свої животики тільки тим, що самі вловлять — гризунами. Я бачив, як зграйка вовченят ловила ховрахів — вони ганялися за ними граючись, а коли наздоганяли — здіймали в траві маленький піщаний буревій — за цим ще цікавіше спостерігати, ніж за тим, як коти ловлять мишей, — і скрізь здіймається ховрашиний вереск! А коли настає літо, якраз уже й зайченята навчаються бігати, але де ж там вухатому втекти від вовченяти? Тож малі вовки вправні й зайчатини поїсти! Знову ж порахуй: один виводок вовченят — сім-вісім, а то

1 ... 125 126 127 ... 291
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовк-тотем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовк-тотем"