Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

Якщо хочеш знати, то я скажу тобі, що двері ці відчиняються назовні. З внутрішнього боку їх можна відчинити навстіж руками. А ззовні їх не зрушить ніщо, крім наказу-закляття. Їх неможливо проштовхнути всередину.

— І що ти збираєшся робити? — запитав Піпін, якого не злякали насуплені брови чарівника.

— Постукати у двері твоєю головою, Переґріне Туку, — сказав Ґандальф. — Але якщо і це не зрушить їх із місця, але мені хоча би часину не допікатимуть дурними запитаннями, то я пошукаю слово-ключ...

Колись я чудово знав усі заклинання всіми ельфійськими, людськими й орківськими мовами, призначеними для такої мети. Навіть зараз можу пригадати зі стонадцять, не напружуючи пам’яті. Гадаю, мені знадобиться лише кілька спроб і не доведеться випитувати в Ґімлі слова таємної ґномівської мови, якої вони нікого не навчають. Слово-відмичка було ельфійське, як і напис на арці — це поза сумнівом.

Він знову приступив до скелі, легенько торкнувся патерицею центру срібної зірки, якраз під символом ковадла, і промовив наказовим тоном:

Аннон еделлен, едро гі аммен!

Феннас ноґотрім, ласто бет ламмен!

Срібні лінії втратили чіткість, але сірий камінь не ворухнувся.

Багато разів повторював він ці слова, то в різному порядку, то видозмінюючи їх. Тоді спробував інші заклинання, одне по одному, говорячи то швидше та гучніше, то повільніше і м’якше. Потому вимовив чимало окремих слів ельфійською. Нічого не відбулося. Скеля вивищувалася до нічного неба, на якому вже сяяли незліченні зорі, дмухав холодний вітер, а двері стояли міцно зачинені.

Ґандальф знову наблизився до стіни і, здійнявши руки, дедалі лютіше виголошував накази. Едро, едро! — кричав він і вдаряв патерицею скелю. Відчиняйся, відчиняйся! — волав і повторював цей заклик усіми мовами, якими коли-небудь говорили на Заході Середзем’я. Урешті-решт, кинув патерицю на землю, сів і замовк.

Тієї самої миті чуйні вуха вловили принесене вітром іздалеку вовче виття. Поні Біл стрепенувся від страху, Сем підбіг до нього і щось заспокійливо прошепотів.

— Не дай йому втекти! — сказав Боромир. — Здається, Біл нам іще знадобиться, якщо нас не знайдуть вовки. Ненавиджу цю огидну калюжу!

Тоді гондорець нахилився, підняв велику каменюку і пожбурив її далеко в темну воду.

Камінь бовтнув на дно з тихим сплеском, але відразу вслід за цим звуком почулися плюскіт і булькотіння. Поверхнею водойми, геть не там, де впав камінь, побігло густе ряботиння, поволі ширячись і розпливаючись аж до підніжжя скелі.

— Навіщо ти це зробив, Боромире? — запитав Фродо. — Я теж ненавиджу це місце і боюся. Не знаю, чого: не вовків чи темряви по той бік дверей, а чогось іще. Я боюсь озера. Не тривож його!

— Краще було би нам забиратися звідси! — сказав Мері.

— Чому би Ґандальфові швиденько щось не зробити? — запитав Піпін.

Але Ґандальф на них не зважав. Сидів, схиливши голову на руки, чи то у відчаї, чи у бентежній задумі. Знову долинуло траурне завивання вовків. Брижі на воді побільшали й наблизилися: деякі вже викочувалися на берег.

Несподівано, перелякавши своїх супутників, чарівник зірвався на ноги. Він сміявся!

— Є! — вигукнув. — Звісно, звісно! До смішного просто, як і всі загадки, коли знаєш відповідь.

Підібравши патерицю, він став біля скелі й дзвінким голосом вимовив: Меллон!

Зірка коротко зблиснула і знову згасла. Тоді раптом з’явились обриси велетенської брами, хоча раніше не було видно ні тріщини, ні жодного з’єднання на суцільній скелі. Брама спроквола розійшлася посередині, а потому почала відчинятися, п’ядь за п’яддю, доки обидві стулки дверей уперлися в стіни. У проймі помітно було тьмяні сходи, які стрімко здіймались угору, та при нижніх їхніх східцях лежала чорніша за ніч темрява. Мандрівники тільки очі вирячили від здивування.

— Зрештою, я таки помилився, — озвався Ґандальф, — і Ґімлі теж. З усіх нас найближчим до правди виявився Мері. Слово-ключ справді було написано на арці! Той напис слід було перекласти так: скаже «друг» і ввійде. Потрібно було тільки вимовити слово друг ельфійською — і двері відчинились. Отак просто. Занадто просто як для вченого хранителя премудрості в ці сповнені недовіри дні. Колись були щасливіші часи... А тепер — ходімо!

Чарівник зробив крок уперед, поставивши ногу на нижню сходинку. Але тієї миті сталося кілька подій. Фродо відчув, як щось ухопило його за щиколотку, і він, зойкнувши, упав. Поні Біл дико заіржав од страху, розвернувся і чкурнув у темряву якнайдалі від озера. Сем побіг за ним, а тоді, почувши крик Фродо, кинувся назад, плачучи та лаючись. Усі інші рвучко обернулись і побачили, що води озера клекочуть так, мовби з південного краю до них підпливало товпище змій.

З води виринуло довге звивисте щупальце: воно було блідо-зелене, блискуче та мокре. Його пальчастий кінець зачепив Фродо за ногу і потягнув гобіта до озера. Сем, впавши навколішки, вперіщив страхітливу появу ножем.

Щупальце відпустило Фродо, і Сем поволік свого господаря геть, волаючи про допомогу. Але з води, пустивши брижі, виринуло ще зо двадцять нових мацаків. Темне плесо кипіло і огидно тхнуло.

— У браму! Вгору сходами! Хутко! — крикнув Ґандальф, стрибнувши назад.

Вивільнивши товаришів з-під влади жаху, який прикував до землі всіх, окрім Сема, чарівник погнав їх уперед.

І саме вчасно. Сем і Фродо піднялися на кілька сходинок, а Ґандальф щойно збирався на них ступити, коли щупальця, вигинаючись, наосліп переповзли латку вузького берега й узялись обмацувати скелясту стіну та двері. Одне, звиваючись, пересунулося через поріг, виблискуючи у світлі зірок. Ґандальф обернувся і завмер. Міркувати, яке слово змусить двері зачинитися зсередини, було зайвим. Безліч кільчастих мацаків обхопила стулки дверей і затраснула їх із жахливою силою. Двері зачинилися, відлуння уламками покотилось углиб, світло зникло. Крізь масивний кам’яний пласт можна було приглушено почути, як щось відривається і гучно падає.

Й Сем, учепившись за руку Фродо, знеможено сів на сходинку в непроглядній темряві.

— Бідолашний старий Біл! — залепетав він, задихаючись. — Бідолашний старий Біл! Вовки та змії! Змії — це вже було занадто для нього. Я мусив обирати, пане Фродо. Я мусив іти з тобою.

Потім вони почули, як Ґандальф знову спустився східцями і простягнув патерицю до дверей: камінь задвигтів, сходи похитнулися, проте двері не відчинилися.

— Ну-ну! — сказав чарівник. — Вхід за нами завалено,