Читати книгу - "Необхідні речі"

– Ви її бачили?

– Мені й не треба було її бачити! Вона єдина, хто мене ненавидить настільки, щоб щось таке вчинити. І в клумбах повно слідів від високих каблуків. Клянуся, та мала нетіпаха носить високі каблуки навіть у ліжку. Ой, містере Ґонт, – заголосила вона, – щоразу як заплющую очі, все стає фіолетовим! Що мені робити?

Ґонт якийсь час мовчав. Він просто дивився на неї, тримаючи її очі поглядом, доки жінка не заспокоїлася й відійшла.

– Стало краще? – врешті запитав він її.

– Так! – відповіла Ленор слабким голосом. – Здається, я знову бачу блакить…

– Але ви надто засмучені, щоб навіть думати про покупки.

– Так…

– Зважаючи на те, що вчворила вам та сука.

– Так…

– Вона мусить отримати за це.

– Так.

– Якщо вона ще хоч раз щось таке викине, то отримає.

– Так!

– Здається, у мене є саме те, що треба. Сидіть тут, місіс Поттер. Я повернуся за момент, а ви тим часом подумайте собі про блакить.

– Блакить, – мрійливо повторила вона.

Повернувшись, містер Ґонт уклав Ленор Поттер у долоні один із самозарядних пістолетів, які Туз привіз із Кембриджа. Той був повністю заряджений і під променями ламп виблискував масним синьо-чорним кольором.

Ленор підняла пістолет на рівень очей. Вона дивилася на нього з глибоким задоволенням і ще глибшим полегшенням.

– Мушу сказати, я б ніколи й нізащо не закликав у кого-небудь стріляти, – сказав містер Ґонт. – Принаймні якщо для цього немає справді дуже вагомої причини. Але судячи з вашого голосу, ви можете мати дуже вагому причину, місіс Поттер. Не квіти – ми ж обоє знаємо, що це така собі причина. Квіти можна посадити знову. А от ваша карма… ваша калава… ну, що ж іще по-справжньому є у нас – у всіх нас? – І він з осудом засміявся.

– Нічого, – погодилася вона і прицілилася пістолетом на стіну. – Пах. Пах-пах-пах. Це тобі, заздрісна мала гуляща нетіпахо. Сподіваюся, твій чоловік закінчить збирачем сміття в місті. Саме на це він і заслуговує. Ви обоє на це заслуговуєте.

– Бачите отой маленький важіль там, місіс Поттер? – показав він їй.

– Так, бачу.

– Це запобіжник. Якщо та сука знову прийде до вас, щоб іще щось вам попсувати, спочатку треба перемкнути його. Розумієте?

– О так, – голосом сомнамбули промовила Ленор. – Чудово розумію. Ба-бах.

– Ніхто вас не звинувачуватиме. Урешті-решт, ви ж мусите якось захищати свою власність. Захищати свою карму. Та істота Бонсейнт більше не прийде, але якщо таки прийде… – Він багатозначно подивився на неї.

– Якщо прийде, це буде її останній раз. – Ленор піднесла коротке дуло пістолета до губ і м’яко поцілувала його.

– А тепер покладіть його в сумочку, – сказав містер Ґонт, – і йдіть додому. А що, звідки вам знати, раптом вона вже у вас на подвір’ї. І взагалі, можливо, вона вже навіть у вашому домі.

Від цих слів Ленор стривожилася. Крізь її блакитну ауру почали плестися й звиватися тонкі зловісні ниточки фіолетового. Вона підвелася, ховаючи зброю в сумочку. Містер Ґонт відвернувся від неї, і Ленор одразу закліпала очима.

– Вибачте, але доведеться подивитися на «Гавді Дуді» іншим разом, містере Ґонт. Думаю, краще піти додому. Звідки мені знати, можливо, Бонсейнтка вже в мене в дворі, поки я тут. А може, навіть у мене в домі!

– Це справді лякає, – сказав містер Ґонт.

– Так, але власність – це відповідальність, її треба захищати. Нам потрібно стати обличчям до цих викликів, містере Ґонт. Скільки я вам винна за… за…

Але вона не могла чітко пригадати, що він їй продав, хоча була певна, що скоро дізнається. Ленор невпевнено вказала на сумку.

– Для вас безкоштовно. Це сьогодні особливий товар. Вважайте це… – його усмішка поширшала, – …безкоштовним подарунком для ознайомлення.

– Дякую, – промовила Ленор. – Мені вже набагато краще.

– Як завжди, – злегка вклонившись, сказав містер Ґонт, – радий був вам прислужитися.

8

Норріс Ріджвік не рибалив.

Норріс Ріджвік зазирав у вікно спальні Г’ю Пріста.

Г’ю безладною купою лежав на ліжку і хропів у стелю. На ньому була лише пара боксерок із плямами від сечі. У великих долонях з грубими кісточками він тримав сплутаний клубок шерсті. Норріс не був певен (долоні в Г’ю були величезні, а вікно дуже брудне), але йому здалося, що то старий, поїдений міллю лисячий хвіст. Але що то таке, значення не мало. Значення мало те, що Г’ю спить.

Норріс повернувся по газону до місця, де стояло його авто позаду «б’юїка» Г’ю на під’їзній доріжці. Він відчинив пасажирські дверцята й зазирнув усередину. На підлозі лежав риболовецький кошик. Вудка «Бейзен» – на задньому сидінні. Він уже зрозумів, що почувається краще, безпечніше, коли тримає її біля себе.

Нею Норріс досі не скористався. Правда була проста: він боявся нею користуватися. Учора він узяв її на озеро Касл, зі всіма снастями й готовий до справи… а тоді завагався, перш ніж закинути її вперше, зупинивши її собі над плечем.

Він подумав: «А якщо наживку візьме якась реально велика рибина? Наприклад, Кіпоть».

Кіпоть – це старий пструг, персонаж риболовецьких легенд Касл-Рока. Кажуть, що він сягає двох футів у довжину, хитрий як лисиця, дужий як бик, міцний як дуб. За словами старожителів, щелепа Кіптя нашпигована гачками риболовів, які його підчепили… але не змогли втримати.

«А що, як він зламає вудку?»

Звісно, це божевілля – вважати, ніби озерний пструг, навіть такий великий, як Кіпоть (якщо він справді існує), здатен зламати вудку «Бейзен», але Норріс припускав, що це можливо… а зважаючи на те, як до нього останнім часом ставиться фортуна, таке дійсно може статися. Він уже чув тріск у голові, відчував страждання від картини переламаної на дві частини вудки – одна лежить на дні човна, а друга пливе поруч. І якщо вона зламається, то тут уже амба – ти більше нічого не зможеш із нею вдіяти, окрім як викинути.

Тож він вирішив користуватися старою «зебко». Минулого вечора риби на вечерю не було… але йому снився містер Ґонт. У сні містер Ґонт був одягнений у високі гумаки й стару федору з пір’їстими блешнями, що жваво танцювали навколо крисів. Він сидів у човні з веслами футів за тридцять углиб озера Касл, поки Норріс стояв на західному березі перед батьковою старою хатиною, що згоріла десять років тому. Він стояв і слухав, як містер Ґонт говорить. Той нагадав Норрісові про обіцянку, і Норріс прокинувся з відчуттям абсолютної певності: учора він учинив правильно, коли відклав «бейзен» на користь старої «зебко». «Бейзен» надто гарна, занадто гарна. Було б злочином ризикувати нею, користуючись.

Тепер Норріс відкрив кошик. Він дістав довгий ніж для патрання