Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

— А що сталося з апаратом, який розмовляв? — поцікавився Роланд, коли вони вже спускалися.

Хенчик стенув плечима.

— Знаєш, що таке байдерейки?

Батарейки. Роланд кивнув.

— Поки вони працювали, машина весь час, знову і знову крутила одне й те саме повідомлення, те, в якому нам наказували йти до Печери голосів і знайти там чоловіка, двері й диво. Ще там була пісня. Ми дали її послухати панотцеві, і він заплакав. Спитай його про неї, бо ця пісня — частка його історії.

І знову Роланд кивнув.

— А потім байдерейки вичахли. — Те, як Хенчик знизав плечима, свідчило про його зневагу до машин і до зниклого світу разом з ними. — Ми витягли їх. На них був напис «Дюрасел». Ти чув про «Дюрасел», стрільцю?

Роланд похитав головою.

— Ми віднесли їх до Енді й спитали, чи не може він їх зарядити. Він поклав їх у самого себе, але вийняв так само порожніми й непридатними, як раніше. Енді сказав «вибачте». Ми сказали спасибі. — Хенчик знову презирливо стиснув плечима. — Ми відкрили машину (іншою кнопкою) і всередині побачили язик. Отакий довгий. — Хенчик показав руками довжину — чотири-п’ять дюймів. — У ньому було дві дірки. А всередині — щось блискуче й коричневе, схоже на стрічку. Панотець назвав це «касетною стрічкою».

Роланд кивнув.

— Хенчику, дякую тобі, що показав мені печеру й розповів усе, що тобі відомо.

— Я зробив те, що мусив. А ти виконаєш свою обіцянку. Адже так?

Роланд з Ґілеаду кивнув.

— Нехай Бог обере переможця.

— Еге ж, так ми кажемо. Ти говориш так, ніби добре нас знаєш. — Він замовк, кисло дивлячись на Роланда. — Чи просто намагаєшся догодити мені? Будь-хто, прочитавши Велику книгу, може говорити, як ми, поки рак на горі не свисне.

— Ти питаєш, чи я не плазую перед тобою тут, де ніхто нас не чує, крім них? — Роланд кивнув у бік белькотливої пітьми. — Сподіваюся, ти не настільки дурний.

Старий замислився над цим, потім простягнув свою вузлувату руку з довгими пальцями.

— Добра тобі, Роланде. Хороше ім’я, гарне.

Роланд теж простягнув праву руку. І коли старий потис її, він відчув перший глибинний різкий біль там, де найменше очікував його відчути.

Ні, ще ні. Найменше я очікую відчути його в другій. Тій, яка ще ціла.

— Можливо, цього разу Вовки вб’ють нас усіх, — сказав Хенчик.

— Можливо.

— І все ж, напевно, добре, що ми познайомилися.

— Так, напевно, — відповів стрілець.

Розділ ІХ

ЗАВЕРШЕННЯ РОЗПОВІДІ СВЯЩЕНИКА (НЕЗНАЙДЕНІ)

ОДИН

— Ліжка готові, — сказала Розаліта Муньйос, коли вони повернулися.

Едді був такий зморений, що йому здалося, ніби вона сказала щось інше. Можливо, «час іти сапати город» або «в церкві зібралося п’ятдесят-шістдесят людей, які хочуть з вами зустрітися». Зрештою, хто говорить про ліжка о третій годині дня?

— Га? — втомлено перепитала Сюзанна. — Що кажеш, люба? Я не почула.

— Ліжка готові, — повторила Каллагенова робітниця. — Ви вдвох ідіть туди, де спали позаминулої ночі, а юний сеу може лягти в панотцевій спальні. Пухнастика можеш узяти з собою, Джейку, панотець дозволив. Він би й сам сказав, але нині день обходу хворих. Він причащає їх. — Останні слова вона вимовила з безсумнівною гордістю.

— Ліжка, — сказав Едді. Він досі не міг уторопати. Роззирнувся навколо, наче бажаючи пересвідчитися, що надворі ще світло і сяє сонце. — Ліжка?

— Отець бачив вас у крамниці, — пояснила Розаліта, — і подумав, що після розмови з усіма тими людьми вам не завадить подрімати.

І нарешті до Едді дійшло. Напевно, колись у житті він відчував більшу вдячність за доброту, але не міг пригадати, коли й за яких обставин це було. Коли вони сиділи в кріслах-гойдалках на Туковій терасі, люди спершу підходили до них боязко, збившись у купки. Та коли ніхто не перетворився на камінь і не отримав кулю в скроню — тобто коли розмова пожвавішала й залунав справжній сміх, — люди осміліли. Їх ставало дедалі більше. У міру того, як струмок перетворювався на потік, Едді нарешті збагнув, як це — бути публічною людиною. Вони хотіли простих відповідей на тисячу складних питань. «Звідки прийшли стрільці й куди прямують?» — були лише першими двома питаннями. На деякі з них можна було відповідати чесно, але Едді дедалі більше ловив себе на тому, що відповідає ухильно, як політик, і чув, що його друзі чинять так само. То була не зовсім брехня, радше невеличка пропаганда, що звучала як відповіді. І кожен хотів бачити прямий погляд та чути «Добра вам», сказане від щирого серця. Навіть Юк вніс свою лепту в роботу: його пестили й змушували говорити, аж поки Джейк не підвівся й не пішов просити в Ебена Тука миску води. Натомість той джентльмен дав йому консервну бляшанку й сказав, що набрати води Джейк може сам, у діжці, яка стоїть біля входу. Навіть під час цієї нехитрої роботи селяни обступили Джейка і без угаву ставили йому питання. Юк жадібно вихлебтав усю воду і, поки Джейк знову ходив наповнити бляшанку, розважав юрмисько допитливих людей.

Загалом то були найдовші п’ять годин на пам’яті Едді, й після них він змінив свою думку про знаменитостей. Позитивним моментом було те, що вони, напевно, поспілкувалися з усіма без винятку мешканцями села і чималим натовпом фермерів, скотарів, ковбоїв і найманих робітників, які жили за його межами. Звістка ширилася швидко: на терасі універсального магазину сидять чужинці й розмовляють з усіма, хто хоче з ними поговорити.

А тут, Боже праведний, ця жінка (цей янгол!) говорить про ліжка.

— Скільки у нас часу? — спитав він у Розаліти.

— Панотець повернеться о четвертій, але вечерятимемо не раніше шостої, та й то, якщо ваш дін до того часу повернеться. Хочете, я розбуджу вас о пів на шосту? Так у вас буде час помитися. Згода?

— Ага, — всміхнувся їй Джейк. — Я й не знав, що розмови з людьми можуть викликати таку втому. І спрагу.

Вона кивнула.

— У коморі стоїть глечик з холодною водою.

— Я повинна допомогти тобі з вечерею, — сказала Сюзанна і широко позіхнула.

— Сейрі Адамс мені допоможе, — запевнила Розаліта. — До того ж буде лише холодна їжа. Тож ідіть відпочивайте. Ви ледве на ногах тримаєтеся, це видно.

ДВА

Джейк довго й жадібно пив воду в коморі, потім налив у миску для Юка і відніс до спальні отця Каллагена. Йому було ніяково там лягати (та ще й брати з собою пухнастика-шалапута), але відгорнуте укривало на вузькому Каллагеновому ліжку