Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Лети додому! Дякую за службу! – весело підморгнув Хранитель мечохвостому стрижу. Той зробив велике коло над галявиною і зник, немов магоптах.

Ми мовчки дивилися на старовинну карту. Я сховала амулет від цікавих очей.

– Що робити далі, пане Хранителю?

– У вас же ж гостює Рута. Острів Двох Зорь – це її далека батьківщина. Я свою місію виконав, – з цими словами Хранитель Шепоту Рос беззвучно поповз у Семиводну й зник під водою.

Рані дбайливо склав карту.

– Найголовніше, що нам відомо місцезнаходження Королеви.

Мілорд і міледі Руаїкхари зустріли нас як найбажаніших гостей. Міледі Ілліарнія обійняла мене як рідну доньку. Вона довго розглядала пробиту стрілою шапку і каптур плаща, кілька разів сказала, що я народилася в сорочці. Нас одразу ж запросили за стіл, але ми, попри те що зголодніли, ввічливо відмовилися від вечері.

– Що ж вам запропонувати? – засмутилася міледі Ілліарнія.

– Гарячу ванну або душ, – відповіла за всіх я.

Вона сплеснула руками:

– Ну, звісно! Зараз вам усе приготують.

Ми розійшлися по своїх кімнатах. Гера довго стояв біля дверей і крутив у руках шапку.

– Мені дуже шкода, що так вийшло, – вибачилася я. – Шапка прострелена, рукавиці загубила, шарф забруднила кров’ю... Мачуха права: я не вмію дбайливо ставитися до речей...

Я не встигла договорити, як Герман схопив мене в оберемок і пригорнув до себе.

– Руто, Руто, не мели дурниць. Це все дрібниці. Купимо на ярмарку в Ситові ще сто пар рукавиць і стільки ж шарфів і шапок... Я просто думаю, що б було зі мною, якби я тебе сьогодні втратив? Ця шапка врятувала тобі життя!

Я вдихала найрідніший запах на всій землі, а по щоках котилися сльози. У поспіху, у битві, а потім і в тій страшній сцені, яку влаштувала Ши, я навіть не подумала про це. Кхибра! У груди встромилася голочка і я злегка відсторонилася від Гери.

– Геро, там Кхибра... Я не хочу її залишати саму після того, що наговорила ця індичка.

– А я тобі казав, що всі, ну або практично всі ельфи – пихаті індики! – голос Шафрана подіяв наче зорестуж.

Герман ще раз мене обійняв і пішов до себе. А я тихо увійшла в кімнату. Як я і припускала, Кхибра лежала на ліжку, ткнувшись обличчям у подушку і плакала.

– Кхиброчко, миленька, – я підбігла до тролиці і стала поруч із ліжком на коліна. – Золотко моє, не впадай у відчай! Ця кропива ще отримає своє, ось побачиш!

– За що вона так зі мною? Що я їй зробила? Навіщо Скріраніель мене до неї посадив на Хрумтика? Вона обізвала мене тролихою!

– Знаєш чому? – до мене стало дещо доходити. – У неї немає ані краплі розуму. Ось вона і сповзає на козячі кульки.

Кхибра перестала плакати й вперше усміхнулася.

– Як ти сказала? Повтори, будь ласка.

– Вона сповзає на козячі кульки, тому що в неї немає розуму! Вона звичайна лучниця, така ж, як і Тіатаріасса! У неї ані краплі магії! Вона або недоучка, або з нерозвиненими здібностями. А нас із тобою вибрав Маятник.

– Ні, я її обов’язково вкушу за довгий язик. А краще підговорю шершня або джмеля. Вона їстиме грушу, а тут, бац! І язик можна розділити на трьох, – фамільяр як завжди з «геніальним» планом помсти.

Ми розсміялися.

– Згадай, як ми чудернасенько винайшли «Крижане серце» і «Горошинку».

– А як славно ти покликала тарганів! – вставив мідячок Шафран. Я думала, що Кхибра його прихлопне, але подруга розреготалася.

І в цей момент мені захотілося, щоб бридка Ши-Ранса почула її заливистий сміх і захлинулася своєю жовчю! Ми продовжили сміятися, згадуючи це непорозуміння, і не почули, як у двері постукала і увійшла Тіа.

– Усе готово, можна йти митися, – м’яко усміхнулася вона і подивилася на тролицю. – Кхибро, не звертай уваги на Ши. Вона завжди така. Королева без корони та королівства. Та кому вона взагалі потрібна? – Тіатаріасса осіклася. – Ну, крім Рані, звісно. Хоча, що він у ній знайшов? – повторила ельфійка слова Лікраніеля. – Гайда купатися! Ви бували в ельфійських купальнях?

– Ніколи, – випалила я.

– Тоді, вперед!

– Шафране, залишаєшся за головного. Пам’ятай, ти мої очі та вуха.

– Звісно, Руточко! Навіть не сумнівайся! Тільки фруктиком пригости вірного фамільяра.

– Принесемо, не переживай, – запевнила Тіа.

Ельфійські купальні являли собою щось грандіозне. Велика кімната немов висічена у величезному шматку ніжно-рожевого мармурового дерева. Тепла підлога, аромати олій і запашного мила. Прямо в мармуровому дереві три купальні. В одній із них лежала з рушником під головою Ши-Ранса, у другій ніжилася Іггірія. Ми ж із вереском і реготом вирушили в третю. У Ши раптово зіпсувався і без того далеко не святковий настрій. А Іггірія усміхалася, спостерігаючи за нами. Ми хлюпалися і дуріли, плещучи один на одного, здавалося б, рожевою від кольору купальні водою.

– Селючки! – обурилася Ши. – Тільки такі як ви можуть, не змивши з себе бруд, бухнутися в чисту воду!