read-books.club » Класика » Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

139
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 1" автора Вільям Текерей. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 123 124 125 ... 137
Перейти на сторінку:
геть усім, але й геть усе втратила, коли її рабам випала нагода збунтуватися. Проте сама місіс Б’ют, її чоловік та діти вважали, що вона стала жертвою страхітливого егоїзму і зради; що за її самовіддану турботу про міс Кроулі відплачено жорстокою невдячністю. Те, що Родонові підвищено звання й що його похвалено в «Газеті», теж стривожило цю добру християнку. Чи, бува, не подобрішає до нього тітка, коли він став полковником і кавалером ордена Лазні? І чи не доскочить знов у неї ласки та ненависна Ребека? Пасторова дружина навіть написала проповідь для свого чоловіка про марноту воєнної слави й процвітання зла, яку шановний пастор прочитав схвильованим голосом, ні слова в ній не зрозумівши. Одним із його слухачів був містер Пітт Кроулі, що прийшов зі своїми сестрами по батькові до церкви, куди тепер старого баронета не можна було заманити жодним способом.

Після від’їзду Бекі Шарп цей старий гріховода цілком віддався своїм поганим звичкам, чим обурював усе графство й наганяв мовчазний жах на свого сина. Стрічки міс Горокс стали ще розкішніші, ніж були досі. Пристойні родини уникали замку і його господаря. Сер Пітт заходив випити чарку до своїх орендарів і дудлив ром із фермерами на ярмарку в Грязьбері та в сусідніх містечках. Він їздив у Саутгемптон четвериком у родинній кареті і кожного тижня жителі графства чекали, що в міській газеті з’явиться оголошення про баронетів шлюб з тією особою. Така можливість безмежно лякала його сина. Містерові Кроулі справді-таки випало нести тяжкий хрест. Його красномовство на місіонерських зборах та на всіх інших релігійних сходинах у сусідстві, де він звичайно головував і говорив цілими годинами, було тепер паралізоване, бо, починаючи промову, він читав у очах слухачів: «Це син старого розпусника сера Пітта, який тепер десь пиячить у шинку». А одного разу, коли він говорив про загрузлого в мороці неуцтва короля Тімбукту та його численних, таких самих темних, жінок, якийсь клятий недовірок запитав з юрми: «А скільки жінок у Королевиному Кроулі, шановний святеннику?» - приголомшивши слухачів і зіпсувавши містерові Пітту промову. Баронетові дочки зовсім здичавіли б (бо сер Пітт заприсягнувся, що жодна гувернантка більше не переступить його порога), якби містер Пітт погрозами не змусив старого джентльмена послати їх до школи.

Та хоч які розбіжності існували між усіма цими родичами, небожі й небоги міс Кроулі, як ми вже казали, одностайно любили свою тітку й намагалися показати їй свою відданість. Місіс Б’ют послала старій леді цесарок, чудової кучерявої капусти, гарненький гаманець та подушечку для шпильок роботи своїх любих донечок, які просили тітку зберегти для них хоч невеличке місце в своїй пам’яті, а містер Пітт послав їй персиків, винограду і оленини з маєтку. Ці ознаки любові звичайно міс Кроулі доставляла в Брайтон саутгемптонська карета; часом вона привозила туди й самого містера Кроулі, бо через суперечки з батьком він тепер часто не бував удома, а крім того, в Брайтон його вабила ще й Джейн, про заручини якої з містером Кроулі ми вже згадували в своїй повісті. Ця леді та її сестра жили в Брайтоні з матір’ю, графинею Саутдаун, вольовою жінкою, яку шанували поважні люди.

Треба сказати кілька слів про міледі та її шляхетну родину, яка перебувала і перебуватиме надалі в тісних зв’язках з домом Кроулі. Про голову родини, Клемента Вільяма, четвертого графа Саутдауна, мало що можна розповісти, хіба те, що мілорд увійшов уже в парламент (як лорд Вулзі) за протекцією містера Вілберфорса і якийсь час виправдував рекомендацію свого політичного опікуна. Всі вважали його за тямущого хлопця. Та немає слів, щоб передати почуття його чудової матусі, коли вона зразу після смерті свого шляхетного чоловіка дізналася, що її син став членом кількох світських клубів і багато програв у Вотьєра та в «Кокосовій пальмі», що він позичав гроші під майбутній спадок і вже обтяжив великими боргами родинний маєток, що він їздить четвериком і вчащає на кінні перегони, що він має ложу в опері, куди запрошує дуже сумнівне чоловіче товариство. Тепер, коли його ім’я згадували в товаристві вдови-графині, вона лише тяжко зітхала.

Леді Емілі була на багато років старша за свого брата й посідала значне місце у світі розумних людей як авторка кількох чудових книжечок, уже згадуваних вище, багатьох гімнів і духовних творів. Поважного віку панна, що мала тільки невиразне уявлення про заміжжя, вона всю свою любов і почуття віддавала чорношкірим. Я думаю, що це їй ми завдячуємо прекрасну поему:

 

Десь далеко в синім морі

Мріє острів в сяйві сонця,

Чорний люд там плаче в горі,

Бо не має оборонця і т. д.

 

Вона листувалася з духовними особами в більшості наших ост- і вест-індських володінь і тайкома була закохана в превелебного Сайласа Горнблоуера, якого дикуни на Полінезійських островах прикрасили татуюванням.

Щодо леді Джейн, яку - ми вже згадували про це - вшановував ніжними почуттями містер Кроулі, то вона була мила, сором’язлива, несмілива й мовчазна дівчина. Хоч її брат пустився берега, вона все ще оплакувала його й соромилась, що й далі його любить. Навіть тепер вона посилала йому листи - писала їх квапливо, щоб ніхто не бачив, і нишком носила на пошту. Єдиний, таємний гріх, який обтяжував їй сумління, полягав у тому, що вона разом зі старою ключницею крадькома відвідала брата в його парубоцькій квартирі в Олбені, де застала його - любого, пропащого вітрогона - з сигарою в роті і пляшкою кюрасо. Вона захоплювалася своєю сестрою, обожнювала матір, вважала містера Кроулі найделікатнішим і найкращим чоловіком після Саутдауна, того провинного ангела. Мати й сестра - жінки, яких мало на світі,- керували нею і ставилися до неї з тим ласкавим співчуттям, на яке завжди бувають дуже щедрі так звані видатні жінки. Мати вибирала для неї сукні, книжки, капелюшки й думки. Їй веліли їздити на поні, грати на фортепіано чи спонукали до якоїсь іншої здорової розваги, залежно від того, що міледі Саутдаун вважала потрібним для неї, а та б одягала свою дочку у фартушки й до двадцяти шести років, якби їх не довелося скинути, коли Джейн відрекомендовували королеві Шарлотті.

Коли ці леді приїхали до свого брайтонського будинку, містер Кроулі спершу відвідував тільки їх, обмежуючись тим, що залишав свою візитну картку в помешканні тітки і скромно, чемно дізнавався в містера Боулса або в його помічника про здоров’я

1 ... 123 124 125 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"