Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Я все ще вагалася.

— Добре, я візьму обидві, — вирішила я зрештою.

Офелія засміялася:

— Ідеально. У тебе тепер буде вибір, а я от виберу одну і буду заздрити твоєму асортименту.

Її сміх був заразливим, і я теж засміялася, відчуваючи, як тягар поступово зникає.

На вулиці нас зустрів листопад. Повітря було свіжим і прохолодним, ніби вранці тільки-но впав легкий іній. Вітер розкидав червоні й золотаві листки, що вкривали тротуари, неначе мозаїка. Пахло мокрим листям і деревиною, яка ще зберігала тепло осіннього сонця. Сонячні промені прорізали низькі хмари, створюючи затишну картину осіннього Ральтена.

Ми зайшли до крамниці «Трави та зілля», і я поставила свої покупки під стіл. У повітрі стояв знайомий запах сушених трав і прянощів. Він одразу наповнював душу теплом, наче обіймав, нагадуючи про затишок цього місця.

Обернувшись, я побачила, як Офелія й Вельмор злилися в палкому поцілунку. Їхні руки міцно обіймали одне одного, ніби вони боялися, що хтось може перервати цю мить. Відчувалося, що між ними панує справжня гармонія. Я вдала, що не помічаю їх, хоча краєм ока не змогла не посміхнутися.

Коли вони нарешті відлипли один від одного, я голосно прокашлялася:

— А заходьте до нас на вечерю. Кассандр буде радий.

Вельмор з усмішкою кивнув:

— Кассандр? Радий?

— Вечеря в Корі й Кассандра? — Офелія буквально загорілася. — Так і ще раз так! О котрій прийти? Що принести?

Її ентузіазм був настільки заразливим, що я теж заусміхалася:

— Ем… Давай о сьомій, — відповіла я, не замислюючись довго. — У вас є якісь настільні ігри? Карткові?

Офелія й Вельмор переглянулися.

— Так, я принесу. Спробуємо пограти, — відповів Вельмор із легким підбадьоренням у голосі.

— Чудово, — сказала я, трохи ніяково, але з передчуттям цікавої вечері. — До зустрічі о сьомій.

Офелія, здається, не могла стримати свого захвату, і задоволено підстрибувала на місці, як дитина, яка щойно отримала улюблену іграшку.

Я взяла пакет із обновками, кинула ще один погляд на усміхнених друзів і пішла додому. На душі стало тепло від усвідомлення, що цього вечора в нас буде весела й затишна компанія.

У дворі Лі громадив листя, працюючи зосереджено і старанно. Я кивнула йому з посмішкою, яка, здавалося, трохи підбадьорила його, і зайшла до будинку.

— Нола, сьогодні о сьомій до нас на вечерю прийдуть Вельмор і Офелія, — повідомила я, не приховуючи легкого хвилювання.

— Прекрасно, пані. Що бажаєте? — запитала Нола, піднявши на мене свої ясні очі.

— На твій смак. У тебе це завжди виходить найкраще. А в нас ще залишилося те вино, що приготував Кассандр?

— Так, звісно, — кивнула вона, поправляючи свій фартушок.

Я вдячно кивнула й піднялася до своєї кімнати, щоб залишити покупки.

Спустившись донизу, я побачила, що Азар міцно спить на дивані, його пухнастий хвіст злегка смикався в такт сну. А Кассандр стояв біля полиці й розкладав свічки по висоті, вивчаючи їх з серйозністю, ніби вони були частиною якогось магічного ритуалу.

— О сьомій на вечерю зайдуть Вельмор і Офелія, — сказала я, зупинившись поруч із диваном.

Кассандр лише коротко поглянув на мене, не припиняючи роботи:

— Ти не забула, що ми мали вивчати зілля мовчання?

Я трохи знітилася, але відповіла з усмішкою:

— Забула, але хіба це проблема? Перенесемо. На щастя, завдяки тобі я житиму ще років триста.

Кассандр тихо фиркнув, не втримуючи усмішки, і продовжив складати свічки. Його зосередженість мене зачаровувала. Я сіла на диван, уперлася ліктями в коліна й почала спостерігати за ним.

— У тебе все гаразд? — несподівано запитав він, помітивши мій погляд.

— Все просто прекрасно, — відповіла я, і усмішка сама з'явилася на моїх губах.

Кассандр підняв брову, відчутно зацікавлений:

— Чому мені здається, наче ти щось задумала?

— Можливо тому, що ти мене добре знаєш? — підморгнула я йому. — Але чесно, я нічого не задумала.

Кассандр розслабився, хоча раз-по-раз оглядався на мене, ніби намагався зрозуміти, чи я дійсно говорю правду.

— Виглядало б краще, якби вони стояли в хаотичному порядку, — запропонувала я, встаючи.

Підійшовши до полиці, я почала переставляти свічки, дотримуючись своєї ідеї. Останню свічку тримав Кассандр, і я обережно торкнулася його руки, щоб забрати її. Його рука була теплою, і він, несподівано для мене, не відсахнувся, а притримав мій дотик.

Коли я забирала свічку, то навмисно провела пальцем по його долоні. Серце раптово почало битися швидше, а моя внутрішня Корделія тріумфувала, стрибаючи від захвату.

— Ти права, — несподівано сказав Кассандр, дивлячись на полицю. — Так дійсно виглядає краще.