Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Магія зимових вечорів не в снігу чи свічках,

а в теплі тих, хто поруч, і словах,

що залишаються між рядками тиші.

— То коли там наступне свято? — запитала, крутячись перед великим дзеркалом у червоній шапці. Її яскравий колір створював контраст із моїм волоссям, але, здається, це виглядало трохи кумедно.

— Йоль святкуватимуть з двадцятого по двадцять пʼяте грудня, — відповіла Офелія, злегка поправляючи платок у руках. — Ще довго.

Я голосно зітхнула, сповнена розчарування. Святкування Самайну залишило такий теплий слід у душі, що хотілося повторення.

— Попередня зелена шапка з подвійною в’язкою тобі підходить більше, — зауважила Офелія, спостерігаючи за моїм відображенням у дзеркалі. — Зелений — це твій колір.

Я зітхнула ще раз, але послухалася й повернула червону шапку на місце. Її яскравість була надто нав’язливою для мене.

— Тут справді великий вибір, — сказала я, окидаючи поглядом полиці й вішалки, заставлені теплим одягом. Новий магазин був просторий, стіни прикрашені старовинними гобеленами із зимовими пейзажами, а з високої стелі звисали ковані ліхтарі, що створювали затишне, тепле освітлення. У повітрі відчувався легкий аромат лаванди та деревної смоли.

— Зима в Аларії така ж, як і в світі смертних? — запитала я, торкаючись шерстяного пальта. Тканина була приємно грубою, а підкладка виглядала достатньо теплою, щоб протистояти морозу.

— Мені звідки знати? — відповіла Офелія, приміряючи білий платок. Вона нахилила голову набік, вивчаючи своє відображення, але зітхнула, знімаючи його. — Їй не підходить, подумала я.

— Як у вас із Вельмором? — запитала я, водночас оглядаючи ряд пальт, серед яких були як легкі, так і утеплені моделі. Деякі навіть мали витончені вишивки на манжетах і комірах.

— Все чудово, — відповіла Офелія, обертаючись до мене. Її очі сяяли, але в голосі відчувалась легка нотка нерішучості. — Він дуже дбайливий, а я ще до цього не звикла.

— А ви вже…? — я підморгнула, ховаючи посмішку.

— Корі! Що ти таке питаєш? — Офелія прикрила обличчя руками, але сміх зраджував її спробам вдавати обурення. — Ну, звичайно. Я з цим довго не тягну. Треба ж розуміти, як там і що там?

— І що там? — я засміялася, ледве втримуючи рівновагу від веселощів.

Офелія вже відкрила рота, щоб відповісти, але поруч з’явилися кілька відьом, які розглядали шарфики й накидки. Вона одразу стрималася, зберігши загадковий вираз обличчя.

— Ось, краще приміряй це, — Офелія вказала на пальто глибокого шоколадного кольору.

Я послухалася й натягнула пальто, дивлячись на себе в дзеркало. Його м’яка тканина приємно охоплювала плечі, а підкладка зігрівала навіть у прохолодному магазині.

— То Кассандра вже можна забирати собі? — вирішила я пожартувати, повертаючись до подруги.

Офелія заклякла, явно не очікуючи такого питання.

— Ти і Кассандр? — нарешті озвалася вона, підіймаючи брову. — Та ви радше отруїте одне одного, ніж між вами станеться щось ледь схоже на романтику.

Мені не дуже сподобалася ця відповідь. Але думки про Кассандра не полишали мене. Я згадувала його запах — теплий, пряний, із нотками кориці й цитрусу, що залишався навіть у прохолодному повітрі. І образ того Касса — трохи сп’янілого, розслабленого й, здавалося, зовсім іншого.

— Стривай. Ти зараз серйозно? — раптом обірвала мої думки Офелія, різко зупиняючись і кидаючи на полицю всі свої впольовані речі. Її брови були здивовано підняті, а очі уважно шукали відповідь у моєму обличчі.

Я знітилася й відвела погляд, розглядаючи щось у кутку магазину.

— Не знаю. Тобто… здається, я починаю думати про нього в цьому сенсі. Нічого серйозного, просто… думки, — визнала я, відчуваючи, як щоки трохи палають.

Офелія склала руки на грудях і прискіпливо глянула на мене.

— Не ображайся, Корі, але ви стільки часу живете під одним дахом. Якби він щось хотів, це б уже давно сталося.

Її слова були болісно логічними. Я понуро кивнула, навіть не намагаючись сперечатися. Глибоко в душі я погоджувалася з нею, але це чомусь не приносило полегшення. Натомість я відчула легкий тягар, що стиснув серце.

— То що ти кажеш, це коричневе гарне? — я вирішила перевести тему, вдаючи, що розглядаю пальто.

Офелія зрозуміла мене без слів і легко змінила тон.

— Так, воно чудове. Колір пасує до твого волосся, і воно виглядає затишним.

Я приміряла пальто. Воно ідеально сиділо: тканина приємно торкалася шкіри, а тепла підкладка ніби обіймала мене.

— Беру, — усміхнулася я, дивлячись у дзеркало.

— І правильно. Тобі ж треба виглядати чудово не лише для себе, — підморгнула Офелія, її тон був легким, але я відчула підтекст.

Ми повернулися до шапок, і я довго вагалася. Зелена чи чорна?

— Зелену бери, вона твоя, — наполягала Офелія, тримаючи шапку переді мною.