Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

надихає особистим прикладом. Допоки раптово цьому не настав край. Усього через кілька тижнів після того, як Конгрес приговорив Розділ 1504, за словами Адама Девідсона, адміністрація Трампа в односторонньому порядку скасувала обов’язкові, призначувані регулярно за розкладом зустрічі зацікавлених учасників EITI в Сполучених Штатах, до складу яких входили представники федерального уряду, енергетичних компаній, торговельних організацій і громадські об’єднання на кшталт «Глобал вітнесс» і «Оксфам Америка».

Спочатку оглядачі галузі сушили мізки, що означала відміна Сполученими Штатами цих зустрічей, але загадка швидко розкрилася. Наприкінці року Сполучені Штати оголосили про повний вихід з угоди. Забудьте про прозору фінансову звітність у країнах, що розвиваються. Нафтогазовим компаніям не буде навіть потреби звітувати про їхні податкові витрати тут, в Сполучених Штатах. «Аргумент на користь виходу, відповідно до офіційного листа Департаменту внутрішніх справ голові правління EITI, полягав у тому, що прозорість, яка вимагається EITI, просто суперечить американським законам, — написав Девідсон, який уважно стежив за розгортанням подій. — Аргумент цей сприйняти важко, оскільки саме США відіграли головну роль у розробленні правил EITI».

Сенатор Бен Кардін і Ричард Лугар, якого до того часу республіканці Індіани насильно звільнили через його підлу схильність співпрацювати із супротивною партією, почувши цю новину, опублікували спільну заяву. «Виправдання Департаменту щодо виходу з EITI — через те, що ініціатива суперечить правовій базі США — всього-на-всього прикриття, яким маскується вплив і гроші великої нафти й газу, — заявили вони. — В США не існує закону, який забороняє нафтовим, газовим, вугільним компаніям добровільно розкривати свої федеральні податкові платежі американському народу. Нинішній крок адміністрації Трампа — це болісне зречення американського керівництва від гласності й ефективного управління». Засновник EITI, Данієл Кауфман, у дописі для «Файненшл таймс» відзначив, що навіть російські й китайські нафтогазові компанії повідомляють про свої податкові витрати. І лише американська вища ліга не хоче цього робити. «Американці відмовляються змінювати свої старі звички», — сказав він.

Джей Бранеган, який працював на Лугара в Сенаті і був свідком вибуху Рекса Тіллерсона щодо нав’язаної урядом прозорості, у дні після американського виходу з EITI написав різку статтю. «Дії США — ніж у спину активістам з бідних країн по всьому світу, які борються за викриття корупції лідерів їхніх країн, — писав Бранеган. — Напевно, не буде перебільшенням стверджувати, що упродовж кількох останніх років провідні американські нафтові компанії вводять в оману громадськість і своїх акціонерів щодо їхньої відданості ефективному управлінню і корпоративній відповідальності. Останнього тижня, коли їхня брехня розкрилася, адміністрація Трампа змовилася з ними, щоб спробувати це приховати. Час виходу з Ініціативи — якраз, коли Конгрес готує безпрецедентне зниження корпоративного податку і розкриття нових «Райських документів»48 про широке використання офшорних схем ухиляння від сплати корпоративного податку, — змусили багатьох зацікавитися: «Що ж саме «ЕкксонМобіл», «Шеврон» та інші намагаються приховати?»

Коли я завершувала роботу над рукописом цієї книжки, Міністерство юстиції оприлюднило більшу частину доповіді спецпрокурора Роберта Мюллера про втручання Росії у вибори: «Слідство з’ясувало, що російський уряд вважав, що отримає зиск від президентства Трампа і працював над забезпеченням такого результату, і що виборчий штаб [Трампа] очікував отримати користь у виборчих інтересах від викраденої і оприлюдненої російськими зусиллями інформації». Розплутування ниточок російської виборчої атаки — і того, як вона дбала й живила виборчу кампанію Трампа — відбувається в обвинувальних висновках Мюллера, на сторінках його звіту й епізодичних викривальних матеріалах на шпальтах великих американських щоденних газет. Але за великим рахунком, сліди між Трампом і Росією виявилися не лише численними, але, на диво, як би то сказати, масними.

Картер Пейдж і Джордж Пападопулос, ці Траляля і Труляля, члени зовнішньополітичної команди виборчого штабу Трампа, коли їх висмикнули з невідомості й вмурували в команду Трампа, обидва були самозваними експертами в галузі енергетики. Пападопулоса Дональд Трамп представив нації як «радника з нафти й газу» й «чудового хлопця», а потім виставив на показ під час всезагального шоу, який потім у своїй інстаграм-стрічці підписав як «Зустріч з моєю командою з питань національної безпеки». Зрештою, це Пападопулос не втримає язика за зубами й розпатякає наперед, що Росія «хакнула» демократів, що підштовхне ФБР почати попереднє розслідування, що ж, чорт забирай, коїться між росіянами і Трампом.

Щодо Картера Пейджа, власника компанії ТОВ «Глобал енерджі кепітал» — ого, звучить як велике цабе — Мюллер доповів, що поїздка Пейджа до Москви у липні 2016 року, коли він був радником виборчого штабу Трампа, охоплювала зустріч з Андрєєм Барановим, давньою рукою «Газпрому», який став керівником зі зв’язків з інвесторами «Роснєфті» («Пейдж вважав, що він обговорював з Барановим президента «Роснєфті» Іґоря Сєчіна, і вважав, що Баранов згадав про можливість продажу частки акцій «Роснєфті» поміж іншим»). Пейдж сказав Мюллеру, що під час тієї ж подорожі до Москви і його зустрічі з іншою російською нафтовою компанією «Татнєфть» обговорювалося питання, що він потенційно може стати консультантом фірми. Кремль, певно, особливо прагнув утримати біля годівниці Пейджа (нікчему, який дивовижним чином назвався одним із п’яти провідних радників Трампа з зовнішньої політики) після того, як він надіслав співголові і заступнику керівника виборчого штабу Трампа на початку 2016 року електронні листи з наїздами на санкції США проти Росії.

Мюллер також разів із сорок згадує в доповіді Роберта Форесмена, одного з американських банкірів, який допоміг здобути часткове міжнародне визнання давній путінській крадіжці «ЮКОСа». Ще 2008 року Форесмен своєрідно захищав Іґоря Сєчіна, розповідаючи чиновникам Держдепартаменту США, що очільник «Роснєфті» — розумний, працьовитий, патріотичний і «винятково ґречний». За даними Мюллера, Форесмен під час і після президентських виборів 2016 року снував туди-сюди між Москвою і Сполученими Штатами, супроводжуючи путінських шпигунів на зустрічі з Джаредом Кушнером і допомагаючи знайти найкращі кремлівські канали зв’язку раднику Трампа з питань національної безпеки Майку Флінну. Передаючи Трампу кремлівське запрошення відвідати Російський економічний форум, Форесмен посилався на «звернення, яке він отримав від «найвищих кремлівських осіб» щодо кандидата». Форесмен також просив про особисту зустріч із Трампом для з’ясування «конкретних речей», які неможливо обговорити, використовуючи «ненадійну електронну пошту»; коли цього не сталося, він попросив про зустріч, можливо, з Дональдом-молодшим. А Ерік? З Еріком можливо? Поміж «конкретних речей», які він хотів обговорити, були «деталі українського плану».

Форесмен — один із численних персонажів драми «Трамп — Росія», які виторговували у виборчого штабу Трампа той чи інший пункт з плану зняття санкцій з Росії. Колишній президент України Віктор Янукович, все ще приголублений Москвою, роздратовано змушував Пола Манафорта скористатися його впливом на Трампа, щоб той скасував санкційний «мирний план». «Усе, що