Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Зняття санкцій також було основною темою візиту всіх цих росіян у «Трамп-тауер» у червні 2016 року — зустріч, про яку президент Трамп пам’ятав у загальних рисах як про зустріч щодо «російських усиновлень». До заборони американським родинам усиновлювати російських сиріт Владімір Путін вдався як до заходу у відповідь на режим санкцій США. Скасування санкцій означатиме зняття заборони на всиновлення, тож ця зустріч була ще однією спробою Росії створити схему проти санкцій. Лишень цього разу вони, використавши як важіль співчуття до бідолашних російських сиріт, змусили виступити з заявами для преси на підтримку пропагандистських зусиль Путіна у боротьбі з санкціями, також й американського президента.
Ще одним зусиллям щодо зняття санкцій був «мирний план», запропонований майбутній адміністрації президента Трампа через Майкла Коена й Фелікса Сатера, які працювали над секретними угодами Трампа з московської нерухомості упродовж усього виборчого сезону 2016 року. Правду кажучи, головним підтекстом проєкту московської вежі «Трамп-тауер» — який, за оцінками Мюллера, міг коштувати Трампу мільйони доларів — було зняття санкцій з Росії. У змальованому Мюллером перебігу угоди, потенційне фінансування мало відбуватися через «Генбанк», який міг або ж не міг працювати над імовірною угодою з більшим російським банком ВТБ. У будь-якому разі вони обидва перебували під санкціями, і допоки санкції лишалися в силі, жодну угоду через них укласти було неможливо. В одній незабутній розповіді після оприлюднення доповіді Мюллера Фелікс Сартер пояснив «Форбс», що, можливо, угода б взагалі не фінансувалася жодним банком — можливо, вона фінансувалася безпосередньо братами Ротенбергами, дзюдоїстами, будівельними головорізами. Гаразд, можливо, але вони також під санкціями. Справа в тому, що всі потенційні фінансові установи, згадувані у зв’язку з московською угодою Трампа, перебували під санкціями. І допоки санкції в силі, укласти угоду неможливо. Скасуйте санкції і, агов, можливо тепер ми могли би собі уявити спа-салон Іванки на місці старої фабрики з виготовлення олівців.
Санкції знову й знову — основна проблема (надокучлива, незмінна річ), навколо якої обертаються усі ці загадкові і/або смішні контакти й ініціативи, що їх усі в оточенні Трампа намагалися зберегти в таємниці упродовж надзвичайного російського втручання у вибори 2016 року і після них. Росія хоче те, чого вона хоче. Але що їй потрібно було саме тоді — як наркоманові, який давно не ширявся, — це пом’якшення санкцій. За умов, коли економіка повністю залежна від нафти й газу, а нафтогазова галузь повністю залежна від чужого досвіду, санкції, які унеможливлюють отримання цього досвіду, були Росії зашморгом на шиї. Санкції для росіян змінювали геть усе, й до того часу, як команда Трампа увійшла в Білий дім, вони дали їй це чітко зрозуміти.
Журналіст-розслідувач Майкл Ісіков одним із перших серед репортерів з’ясував, що Трамп одразу ж взявся до справи, щоб одним махом спробувати в однобічному порядку позбутися санкцій. «На той час невідомі широкому загалу чиновники з адміністрації Трампа, практично одразу після входження ним на посаду, доручили співробітникам Державного департаменту розробити пропозиції з відміни економічних санкцій, відновлення дипломатичних зв’язків та інших кроків щодо зменшення напруги з Москвою», — повідомляв Ісіков для «Яху ньюз». Ветеран Держдепу Ден Фрід розповів йому, що упродовж перших кількох тижнів після інавгурації Трампа він отримував «панічні» дзвінки від чиновників, які повідомляли, що їм «доручили розробити пакет заходів зі скасування санкцій» і молили його: «Будь ласка, заради всього святого, ви не можете це зупинити?»
Насправді він міг. Фрід, Том Малиновськи та інші старожили Держдепартаменту відкрили аварійний вихід і забили на сполох по обидва партійні боки Конгресу: мовляв, обов’язковість санкцій проти Росії має бути закріплена законодавчо — негайно. Неймовірно, але це спрацювало. З демократом Кардіном і республіканцем Джоном Маккейном на чолі Сенату, Конгрес із невластивою йому вправністю й швидкістю ухвалив закон про кодифікацію санкцій, чим ускладнив Трампу скасування санкцій за його бажанням. Національна законодавча влада зробила це блискавично, навіть після того, як Тіллерсон благав пом’якшити новий закон. «Я б закликав забезпечити президенту гнучкість для коригування санкцій, щоб відповідати на потреби дипломатичної ситуації, яка завжди змінюється», — заявив державний секретар, коли законопроєкт ось-ось мали ухвалити. Трамп рипів, як не змащена петля, як він сильно ненавидить цей закон і не хотів його підписувати. І тільки лише коли його руку присилувала до підписання захищена вето більшість (98 проти 2 у Сенаті, 419 проти 3 у Палаті представників), він нарешті здався. Трансляція голосування на «Сі-Ес-Пі-Ей-Ен»49 була не настільки видовищною, як вчителі у червоних сорочках, що сидять під Капітолієм свого штату, проте ця закулісна боротьба за збереження санкцій, що почалася на ранніх етапах, засвідчила, як і попередня, непомітну силу маленької демократії в дії.
Масштаби, в яких Конгрес і державні служби стежили за проблемою санкцій, здавалося, доводив до сказу однаковою мірою, що Кремль, що адміністрацію Трампа. Хоча для решти нас двопартійна завзятість у цьому питанні мала стати ниткою, яка тримає надію. Ось вона — милість неуніатарної державної влади, і вільної преси також. Проте, коли йдеться про ці санкції зокрема, і стримуючий вплив демократичної відповідальності загалом, то також — і Сполучені Штати не виняток — тут спрацьовує інша грізна політична сила. І йдеться не про велетів сучасної епохи цифрових технологій, оспіваних газетними заголовками. Поза сумнівом, потужні технології і потужні фінанси — предмет обговорення масмедіа, що їх однаково шанують й зневажають сильні світу сього, які грають по-крупному, і їхня роль часто спричиняє згубні соціальні й політичні наслідки. Але нафтова галузь перекроювала світ під себе не одне покоління. І це поки що ще не край. Необхідність того, щоб суспільство розвивалося незалежно від нафти, висунула на перший план кліматична катастрофа; утім наша можливість вирішувати це (чи будь-що інше) питання перебуватиме під загрозою доти, доки нафтогазова галузь сновигатиме полем демократії як ненажерливий хижак.
Нафтогазова галузь, залишена сама собі напризволяще, бездумно слідуватиме своїй природі. Заробить купу грошей. Буде роз’їдати, розбещувати й саботувати демократичний уряд. Схибить і, зрештою, завдасть смертельної рани цій клятій планеті. І звісно, паралельно до цього всього вона забезпечить нафтою й газом! І роботою робітників, які все це для неї виробляють. Фінальна битва, до якої ми зараз долучені, полягає в тому, щоб з’ясувати,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу», після закриття браузера.