Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Приходив пан Рубчик. Її… не те що звільнили, ні. Вона могла повернутися до своєї кімнати, могла жити там безкоштовно стільки, скільки потрібно, і навіть отримувати платню. Але вона не могла працювати. 

Звісно, Айза це розуміла – цілителька пояснила їй, що на повернення магії потрібні місяці, і чаклувати так, як раніше, вона зможе тільки з приходом весни. До того ж часу вона могла тільки чекати. В ідеалі – не у Райні, де потоки мертвої магії могли їй нашкодити. 

Айза не знала, чи готова вона їхати. Покинути місто зараз було наче відкинути усі свої надії бути некроманткою знову. Наче вона здавалася. 

Алісія приходила кожного дня, як і Ліста. Вони носили їй квіти, їжу, делікатно уникали будь-якої згадки про Рема і відмовчувалися, коли Айза питала про Тесея. 

А ось він не з’явився жодного разу. 

Здавалося, ніхто навіть не знав, де він. Тільки в останній день перебування в лікарні Айза дізналася, що він поїхав з міста. 

Про це прямо сказала цілителька – прямо перед тим, як передати Айзі ключ. Його Айза впізнала. Тесей носив його на шиї на тоненькому ланцюжку – ключ до своєї маленької квартирки. Отож, він залишив його їй. 

Спершу Айза плакала – один раз, коли магія, що в неї постійно вливали цілителі, ще туманила її розум. Тесея не було поряд – а значить, він її покинув; він вирішив, що вона його не варта і повернувся до столиці. 

Потім Айза справді згадала, що відбувалося у каплиці, і відкинула цю думку. Що би не робив Тесей, він планував повернутися. Це він приніс її до цілительського дому серед ночі; він сидів біля її ліжка кілька днів і ночей підряд, відмовляючись від сну і їжі. І він казав, що не може її втратити. 

Але терпіння Айзи також було не сталевим. Невже він не міг разом із ключем залишити якусь записку, якесь послання? Щось, щоб Айза не сушила собі голову над тим, що із ним могло статися? 

Та все ж, коли Айза переступила поріг цілительського дому із чітким наміром ніколи туди не повертатися, вона повільно пішла не до своєї кімнати у Кривому горбі, а до Тесеєвої квартири. Там нічого не змінилося – Тесей не забрав жодних своїх речей, книг, записів. тільки посеред столу лежав мішечок із монетами – демонстративно відкритий. 

Грошей з нього вистачило би на дуже комфортне життя протягом половини року – для всієї Айзиної родини. Вона не торкнулася і мідяка. Зрештою, якщо Тесей так хотів про неї подбати, то міг би не пропадати Літ знає де, а все ж повернутися до Райну. 

Перші кілька днів вона тільки сиділа у квартирі, майже не висовуючись на вулицю. В неї було постійне відчуття, що Тесей ось-ось повернеться, і Айза аж ніяк не хотіла цього пропустити – тож вона сиділа біля вікна і видивлялася його серед сірих і мокрих від дощу вулиць. 

Але його не було. 

На третій день Айза вже не стала чекати. Вона нарешті зібрала себе до купи, одяглася і вирушила до міського архіву. Кожна думка про пані Серпик, про те, що Айза безповоротно втратила і вже ніколи не могла повернути, гнітила її, але вона все ж не могла забути про відьму і не навідати її жодного разу. Можливо, пані Серпик вже знала, що сталося – чи через свої видіння, чи з розмов містян навколо; та все ж Айза мусила сказати їй сама. 

Розуміння, що відьма була права із самого початку, коли відмовилася її вчити, коли говорила, що Айза здасться під натиском духа, звісно ж, гнітило. Але вона мусила зіштовхнутися з наслідками. Мусила… благати про інший спосіб зцілення Кіта. Можливо, вона могла навчитися цього попри усю мертву магію, що гуляла всередині її тіла. 

Мертвої магії було, насправді, не так вже й багато. Вона і справді відновлювалася поступово – здавалося, по одній крапельці, настільки повільно, що Айза заледве помічала цей поступ. Тож вона вирішила просто не зважати і… можливо, вперше за все своє життя просто плисти за течією і подивитися, куди це її приведе. 

Вона зупинилася перед міським архівом; звісно ж, він не змінився з того часу, як вона приходила сюди кілька тижнів тому – за винятком кількох нових розбитих вікон і лайливих слів на стінах. 

Навряд чи хтось вже звинувачував у нещастях пані Серпик – не після того, як правда про Аглая та Рема розкрилася. Можливо, ці надписи залишили раніше. Коли Айза зайшла всередину, вона не стала навіть затримуватися між рядами з документами і книгами, а відразу ж пішла до потаємної кімнатки, де її навчала пані Серпик. 

Щойно вона переступила поріг, Айза затнулася і завмерла. Можливо, вона помилилася дверима, і знайшла якусь іншу комірчину? 

Маленька кімната була пуста – зникли і трави, і посуд, і великі, великі стоси книг. Не залишилося нічого, крім пошарпаного стола і стільчика. Але пані Серпик ще не пішла. Айза майже шкірою відчувала її присутність – вона не могла просто забути, як робити це після того, як одного разу навчилася. Тож вона кинула погляд на гвинтові сходи у куточку кімнати, і, засумнівавшись всього на мить, почала підніматися ними вгору. 

Раніше вона жодного разу не була у особистих покоях пані Серпик – та її і не запрошували. Але тепер… тепер, коли майже всі надії на її допомогу були розвіяні, Айза вже не відчувала ні страху, ні тої надмірної поваги, що засліплювала її.
Як вона не помічала цього раніше? Пані Серпик була такою ж, як і сама Айза – молодою, наляканою, вона тікала.