Читати книгу - "Хатина дядька Тома"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я вірю в твої передчуття, Елізо! — Джордж рвучко випростався. — Вірю! Час збиратися! Ходімо… Ти знаєш… — сказав Джордж, злегка відштовхнувши від себе дружину і захоплено розглядаючи її, — із тебе вийшов пречудовий юнак. А як тобі личать ці кучері! Ось, одягни капелюха… Ні, не так. Трохи зсунь набакир. Яка ж ти у мене красуня!.. Я пошлю по екіпаж. А ти дізнайся, як там місіс Сміт — чи встигла підготувати Гаррі?
Саме в цю хвилину щойно згадувана місіс Сміт, поважна літня пані, сама увійшла до кімнати, ведучи за собою маленьку дівчинку — переодягненого Гаррі.
— Із нашого сина вийшла така чудова дівчинка! — втішилася Еліза, обдивляючись дитину з усіх боків. — Тепер ти будеш Гаррієт. Ну, добре я вигадала?
Дитина була помітно здивована новим маминим образом. Гаррі поглядав на неї спідлоба.
— Хлопчику мій, ти не впізнаєш свою матусю? — запитала Еліза і простягнула до нього руки.
Він знітився і притулився до місіс Сміт.
— Елізо, не приманюй Гаррі. Не забувай, що йому навіть підійти до тебе на кораблі не можна буде.
— Ой, я ще не ввійшла у нову роль. Але чому він відвертається від мене? Та гаразд! Де мій плащ? А, ось же він! Джордже, покажи, як треба носити плаща?
— Ось так, — продемонстрував Джордж, накинувши плащ собі на плечі.
— Так? — перепитала Еліза, копіюючи його. — Як мені поводитися? Мабуть, ходити великими кроками, тупати, плюватися і дивитися на усіх згори вниз?
— Тільки не перестарайся, — посміхнувся Джордж. — На світі бувають і тихі юнаки. Краще вдавай із себе сором’язливого мамія.
— Господи, ну й рукавиці! Я ж у них ціла поміщуся!
— Так, трохи великуваті. І все ж прошу тебе не знімати їх, — сказав Джордж. — Твоя тендітна ручка, ніжні пальчики можуть провалити всю справу… Отже, місіс Сміт, не забудьте: ви — тітка крихітки Гаррієт, а ми — охорона, супроводжуємо вас.
— У місті кажуть, що на пристань приходили якісь люди з поліцією. Вони попередили усіх капітанів, щоб ті вистежували молодого мулата, який подорожуватиме з дружиною і сином, — переповіла місіс Сміт те, що дізналася від друзів.
— Он як! — вигукнув Джордж. — Добре, що ви нас попередили. Якщо ця сімейка потрапить нам на очі, ми капітанові обов’язково повідомимо про це.
Усі розсміялися, але у цьому сміхові вчувалася прихована тривога.
Втікачі, прислухавшись до порад Тома Локкера, вирішили якнайкраще замаскуватися, щоб обдурити переслідувачів. Їм допоміг ще й випадок. Гостя тих добрих людей, у яких вони переховувалися у Сандаскі, місіс Сміт, саме поверталася до Канади, якраз у те селище, куди збиралися Джордж із сім’єю. Вона люб’язно погодилася допомагати їм, граючи роль тітоньки Гаррі, чи то пак Гаррієт. Хлопчика завбачливо дали їй на два дні, щоб він устиг звикнути до незнайомої жінки. Лагідна вдача добродійки та незліченна кількість м’ятних пряників зробили свою справу — дитя дуже прив’язалося до своєї нової родички.
До дверей будинку, де переховувалися наші утікачі, під’їхав екіпаж, і гостинні господарі вийшли попрощатися зі своїми гістьми. І ось вони рушають до озера.
Екіпаж зупинився біля пристані. Двоє молодиків піднялися на корабель. Один із них — переодягнена Еліза — галантно вів під руку місіс Сміт, яка другою рукою тримала долоньку дівчинки, а другий — Джордж, ніс її речі.
Потрібно було купити квитки. Джордж пішов до каюти капітана, щоб придбати їх, і випадково почув розмову двох джентльменів, які зупинилися у черзі позаду нього.
— Я пильно придивлявся до усіх пасажирів, які сідали на наш корабель. Гарантую: тут їх нема.
Це говорив боцман. А його співрозмовником був Меркс, колишній компаньйон Томаса Локкера. Меркс був затятий і впертий, тож не полінувався дістатися до Сандаскі й особисто проконтролювати кожен корабель, який переправляє пасажирів до Канади. Він не звик програвати. Цікаво, чи поталанить йому цього разу?
— Жінка — квартеронка, на вигляд мало чим відрізняється від білої… Вродлива, — сказав Меркс, — її чоловік — мулат, також майже білий, високий. На його руці — тавро.
Таврована рука Джорджа цієї миті саме якраз тримала здачу. Вона здригнулася ледь помітно, але він зумів невимушено і байдуже повернутися і пройти просто повз свого переслідувача, а далі, не озираючись, дійти туди, де його очікувала Еліза — в дальньому кінці палуби. Він вирішив поки що не розповідати дружині, коло зустрів біля каси.
Місіс Сміт одразу ж пішла до каюти для дам разом із Гаррі. Там усі жінки милувалися прекрасною маленькою дівчинкою. Ніхто й не подумав, що це хлопчик.
І ось нарешті востаннє пролунав корабельний дзвін. Меркс зійшов на причал, і Джордж полегшено зітхнув. Тепер він міг розказати Елізі, яку розмову боцмана і Меркса щойно чув. Вони дивилися, як збільшується відстань між ними і похмурою примарою їхнього невільницького життя, і не вірили своїм очам.
День видався чудовим. Чисті хвилі озера Ері весело танцювали довкола корабля і виблискували від сонячного сяйва. Віяв легкий вітерець, корабель і душі вчорашніх рабів без перешкод линули до вільних берегів Канади.
Чуже серце — таємниця! Хто б міг подумати, що елегантний джентльмен, прогулюючись у товаристві сором’язливого юнака, насолоджується кожним ковтком свободи, яку відчув уперше в житті. Та в цьому океані щастя була й ложка дьогтю: страх, що якась зла сила одним махом може перекрити потік свіжого повітря свободи. Його серце жило надією, що вже завтра ніхто не зможе повернути їх у рабство… Години, проте, летіли швидко, і ці передчуття були такі прекрасні, просто казкові!
Корабель плив за своїм курсом, і ось вдалині показалися благословенні канадські береги. Тут, мов за помахом чарівної палички, розсіювалися прокляття рабства. Тут приймали пригноблених із усіх куточків світу.
Джордж і його дружина стояли поруч на палубі. Вони вже бачили вдалині маленьке канадське містечко — Амхерстберг. Джорджеві бракувало повітря від хвилювання. Він дивився уперед, але нічого не бачив, лише відчував у своїй руці тремтіння руки його Елізи… Тепер вже ніхто не зможе розлучити їх! Ось пролунав корабельний дзвін — зупинка. Мов уві сні знайшов Джордж свій багаж, зібрав докупи супутників. Вони зійшли на берег і довго мовчали, аж поки корабель не відчалив. І тоді вони, вчорашні раби, дали волю своїм почуттям: по черзі притискали до грудей налякану дитину, обливалися слізьми, а потім усі разом впали на коліна і прославляли Бога.
В цю мить розвіялось прокляття,
Так щастя сяє на межі провалля!
В омріяну країну
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатина дядька Тома», після закриття браузера.