Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

А запах… запах Кассандра був неймовірним. У порівнянні з усіма іншими ароматами, які огортали мене цього вечора, його запах завжди виділявся, немов він сам був частиною якогось магічного ритуалу. Можливо, це була його природна особливість, або ж він справді просочився випарами своїх настоянок, які готував із завидною ретельністю.

Раніше я б сказала, що Кассандр пахне бергамотом і корицею, але зараз усе здавалося глибшим, складнішим. Спочатку аромат розкривався соковитим цитрусом, теплим, як сонячний апельсин, змішаний із деревною терпкістю. Потім додавалася зелена травʼяна димка, яка наче переносила мене на лісову галявину. А завершальними нотами були теплий пряний аромат запечених яблук, солодкість випічки й ледь вловима гірчинка гарячої кави.

Кассандр пахнув затишком. Домом.

Я намагалася пригадати, коли востаннє відчувала подібне щастя, але пам’ять залишалася пустою. Можливо, таких моментів просто не було. Я хотіла, щоб ця мить тривала вічно, щоб час завмер і ми залишилися в цьому теплі, огорнуті світлом місяця, де існували лише ми й ніч. Але мелодія поволі стихала, ніби сама природа нагадувала про свою невблаганність. Ми застигли, не зрушуючи з місця, обидва не наважуючись порушити цей крихкий, майже чарівний момент.

— Ходімо, Корі. Багаття вже готове, — голос Офелії прозвучав м’яко, але її легкий поштовх підштовхнув мене вперед, ніби розсіявши магію, яка досі тримала мене в полоні.

Перед нами відкрився краєвид великого вогню. Полум’я не було високим, але тяглося в довжину, наче сяюча стежка, яка простягнулася через галявину. Воно танцювало в ритмі ночі, кидаючи золотаві й червоні відблиски на обличчя відьом і чаклунів, що зібралися тут. Повітря було пронизане запахом палаючих трав і деревини, який змішувався із солодкими нотами святкових напоїв.

Відьми та чаклуни підходили до багаття по одному, затримувалися на мить, закривали очі й перестрибували через полум’я. Їхні обличчя світлішали від його сяйва, а коли вони опинялися з іншого боку, на них з’являлися вирази полегшення й радості.

— Це очищувальний ритуал через вогонь, — пояснив Вельмор, який підійшов ближче. Його голос був спокійним, наче вчителя. — Ти маєш стрибнути через святкове вогнище, загадуючи бажання або промовляючи, від чого хочеш позбутися в старому році.

Я кивнула, намагаючись зосередитися, але в голові роїлися думки. Що загадати? Чого я хочу позбутися? Серед натовпу я почала шукати знайоме обличчя.

— Я тут, — м’який голос Кассандра прозвучав позаду. Його присутність була як тепло, що огорнуло мою спину. Я відчула, як серце пропустило удар.

Ми підійшли ближче до багаття. Жар почав щипати шкіру. Кассандр нахилився ближче й пошепки сказав:

— Не переплутай: потрібно стрибати через вогонь, а не в нього.

Я штовхнула його ліктем, намагаючись придушити посмішку. Але навіть цей короткий дотик не зміг відволікти мене від тремтіння, яке пробігло моїм тілом, коли його голос торкнувся мого вуха.

Переді мною до стрибка готувався Вельмор. Його постать, освітлена багаттям, здавалася величною, а його спокійна постава додавала йому якоїсь особливої магії. Полум’я заграло сильніше, наче чекало на нове очищення.

Я підійшла до вогнища й зупинилася.

— Я відпускаю своє минуле життя, — подумала я, зосередившись на багатті. Мій стрибок через вогонь здався мені цілою вічністю. Тепло обволікло мене, і я відчула, як щось важке зникає з моїх плечей, залишаючи лише легкість і свободу.

— Зі святом Самайну, — сказала Офелія, підходячи до мене й міцно обіймаючи.

— Зі святом Самайну, Офелія, — відповіла я, усміхаючись.

Офелія й Вельмор взялися за руки, їхні погляди світліли радістю й спокоєм. Позаду мене приземлився Кассандр. Я відчула його присутність ще до того, як обернулася.

Натовп почав рідшати, відьми й чаклуни неквапливо розходилися по домівках. Полум’я багаття почало спадати, перетворюючись на вугілля, але його тепло все ще огортало галявину. Повітря наповнилося тишею, яку порушували лише шепіт вітру й віддалений сміх дітей, що ще бавилися під зорями.

Скоро буде світати. У небі вже з’являвся перший натяк на світло — м’який, майже невидимий блакитний відтінок, який розмивав темряву. Мені було так радісно сьогодні, що здавалося, я могла б зберегти це відчуття щастя на все життя.

Ми попрощалися з Офелією та Вельмором. Їхні зчеплені руки нагадували, що Самайн — це не лише очищення, а й час для нових початків.

Місто ще дрімало після святкової ночі. Ліхтарі кидали теплі золотаві відблиски на вологу бруківку, яка блищала, ніби була обсипана зірками.

— Це була дивовижна ніч, — промовила я, дивлячись на зоряне небо. Місяць, який супроводжував нас, здавався більшим і яскравішим, ніж зазвичай.

Кассандр ішов поруч, тримаючи руки в кишенях. Його постава була спокійною, але я відчувала, як ця ніч зачепила і його. Він подивився на мене краєм ока й ледь усміхнувся.

— Справді. Рідко коли можна побачити Ральтен таким... живим, — відповів він.

Ми йшли мовчки, насолоджуючись тишею. Вулиці були прикрашені залишками святкових декорацій: гірлянди з ягід і листя висіли на будинках, ліхтарики з гарбуза м’яко світилися останнім тьмяним світлом, ніби самі не хотіли гаснути. Місяць і зорі тихо спостерігали за нами, як мовчазні свідки нашої дороги.