Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

  - Це Анжель – подруга дитинства! Наші батьки давно дружать! – сказав Ред.

- Я наче наречена Редда. – несміливо уточнила дівчина.

- Дуже приємно, мене звати Альбрехт, а це Рада!

Поки вони їхали за місто, встигли познайомитися. З'ясувалося, що Гармонія вже була знайома із родиною Анжель так, як півтора місяці тому виступала у них.

Під час пікніка Рада все частіше і частіше ловила погляд спочатку одного брата, потім іншого. Раніше їй це навіть лестило.

Поки Альбрехт захопився розмовою з леді Анжель і графом Ульріком, молодший брат Редд відійшов убік до Ради, яка стояла біля річки.

- Чому ви пішли? Хіба вам обтяжує наше товариство? - протягнув він їй щойно зірвані ромашки. - Мій брат буває трохи стомлюючим!

- Ну що ви?! Я просто вирішила ноги розім'яти! Та й квіти тут гарні! - відповіла Рада, піднісши ромашки до обличчя.

- Мій батько трохи старомодний, тому й надіслав вам тоді листа! Насправді мені ви одразу сподобалися! У вас, Радо, чудовий голос!

- Дякую! А ваша наречена не проти, що ви зараз не з нею? - дівчина кинула швидкий погляд туди, де сиділи інші.

- Наречена… - важко зітхнув молодий граф. – Це батьки хочуть, щоб я з нею одружився. Вона хороша дівчина. Але не для мене. Мені подобаються інші!

Рада блимнула віями, прикинувшись, що нічого не зрозуміла.

- Ще з дня балу ви не відпускаєте моїх думок! Я вже давно мріяв ближче познайомитись з вами! Я не вірив, що бувають такі дівчата Ви сама досконалість.

«Досконалість?! - Раді довелося прикрити рота рукою, щоб він не побачив посмішку. – Хлопче, ти навіть не уявляєш, наскільки я стерва!»

- Ну що ви…. У мене складний характер! Мало хто його може витерпіти! Для деяких – я погана!

- Неправда! Така дівчина як ви не може бути поганою! Ви створені для кращого.

Обличчя Ради порозовіліло. Хоч вона чула подібне не вперше, але все одно їй було приємно. Навіть якщо доведеться ще раз відмовити.

- Можливо… - посміхнулася Рада, дивлячись на річку. - Ми вже засиділися тут, настав час повертатися до решти!

Рада повернулася, щоб піти, але граф Редд схопив її за руку, впавши на одне коліно.

- Будьте моєю дружиною, Радо Вольфрам! Я зроблю вас щасливою!

Дівчина здивувалася. Тепер просто висмикнути руку і втекти не могла.

- Ну…

- Ви не відповідайте одразу. Подумайте! - попросив хлопець, покриваючи поцілунками її руку. - Я зроблю вас графинею!

Рада змусила себе посміхнутися, пообіцявши, що подумає. Після цього вона змогла спокійно вивільнитись і піти до Альбрехта. Вони перекинулися лише одним поглядом, але вже стало зрозуміло.

Поки Рада була разом з іншими, їй було шкода юну Анжель. Було видно, що вона по-справжньому любила графа Редда, який не міг цього оцінити.

За півгодини вони зібралися назад до міста. Ініціатором повернення був Альбрехт, бо мали ще один виступ і потрібно репетирувати з музикантами.