Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Ти впевнена? Я можу лишитися з тобою! – захвилювався Альбрехт, коли Рада сказала, що їй зле, і вона залишиться в готелі.
- Ні! Ти обіцяв іншим, що ви сходите, подивіться місто! Я дуже втомилася, голова болить! Я відпочину, а завтра ми погуляємо з тобою!
- Добре! - Альбрехт нахилився і поцілував її в лоба. – Ми не довго.
Дівчина кивнула і зачинила за ним двері готельного номера. Потягнувшись, Рада пішла до ліжка. Незважаючи на те, що вона сьогодні до обіду спала, її сонливість не покидала.
Але тільки дівчина поклала голову на подушку, пролунав стукіт у двері. Скинувши з себе ковдру, Рада пішла відчиняти.
- Місіс Вольфрам, вам просили передати! – на порозі стояв портьє. У руках він тримав букет троянд.
Дівчина здивувалась, прийнявши букет. Вже за кілька секунд, розглядаючи його, вона побачила в ньому записку: «Найпрекраснішій з жінок, від Ульріка Орвіла». Дівчина посміхнулася, віднісши букет у вазу.
У неї піднявся настрій. Через кілька хвилин знову пролунав стукіт у двері. І знову на порозі стояв той самий портьє, але вже з букетом вдвічі більше. Це був від графа Редда. Рада попросила принести ще одну вазу та поставила в неї букет.
Коли вона нарешті лягла в ліжко і знову постукали, дівчина готова була шпурнути у двері статуеткою, що стояла поряд на тумбочці. На порозі стояв портьє, але вже з коробочкою, вкритою оксамитом. Рада зобразила на обличчі посмішку, коли побачила всередині сережки.
- Будь ласка, якщо надішлють мені ще щось, не несіть відразу! Я, коли спущусь у хол, заберу! - попросила змучена Рада, у якої вже розколювалася голова від болю.
Цього разу дівчина спокійно дійшла до ліжка і навіть трохи задрімала. Крізь сон вона чула, як щось стукає у вікно. Але її кімната була на другому поверсі, так що їй було все одно. Не минуло й десяти хвилин, як вона заснула.
Їй майже нічого не снилося. Дівчина прокинулася від того, що клацнув замок дверей. Ключ мав тільки Альбрехт, так що вона не турбувалася щодо цього. Розплющивши очі, Рада подивилася на нього і хмикнула.
- Що й тобі подарунки прийшли?
- Ні! Це все тобі від графів Орвіл! – хлопець поклав на стіл дві коробки, поставлені одна на одну і кілька букетів.
- Це все мені? - не повірила своїм очам дівчина. – Вони ж уже надсилали букети. А що там?
Альбрехт відкрив одну з коробок, і дістав звідти синю шовкову сукню. Рада оцінювально пробігла поглядом і кивнула. Після цього хлопець показав вміст іншої коробки. Це теж була сукня, але тільки ніжно-фіолетового кольору з гарними довгими рукавами.
Оглянувши скептично подарунки, Альбрехт сів на стілець.
- Надто багато уваги вонипроявляють! Не подобається це мені!
- Ти ревнуєш? - усміхнулася дівчина.
- Ні! Просто вийде, як завжди!
- Я їм жодного приводу не давала! Я маю сумнів, що в них на мене якісь види! Це просто подарунки! - дівчина важко зітхнула, відкинувшись на подушку. - У мене голова болить! Ти можеш щось зробити?
- Зараз піду, пошукаю, щось від головного болю! - сказав Альбрехт і на кілька хвилин вийшов.
У його номері в сумці лежало багато мішечків з різними ліками власного приготування. Знайшовши потрібну, він швидко пересипав у склянку, додавши води. Перш ніж повернутися до Ради, він прошепотів кілька слів над зіллям.
- Тримай! – хлопець допоміг їй підвестися, подавши ліки. – Скоро має подіяти! А поки що відпочивай! У нас завтра ще один виступ!
- Ал! Побудь поки що зі мною! Розкажи, як погуляли! – попросила дівчина.
Альбрехт, роззувшись, приліг поруч, підперши рукою голову.
- Досить гарне місто! Я тобі завтра покажу фонтан на майдані! Такий великий…
Альбрехт розповідав та розповідав. Якоїсь миті він зрозумів, що подруга задрімала. Поправивши ковдру, хлопець поцілував її в щоку і вийшов із кімнати, закривши ключ.
Їсти йому вже не хотілося, так що він теж пішов спати.
* * *
Наступного дня виступ відбувся на «Ура». Всі залишилися задоволеними, особливо Гармонія. Після того, як вони заспівали, їм довелося трохи затриматися. Дочки маркіза Пансі та Вероніка були чудовими співрозмовницями. У них був товстий зошит, де вони записували свої вірші. Рада та Альбрехт до одного навіть підібрали музику.
А ближче до вечора, коли вони поверталися до готелю, в холі на них чекали брати Орвіл. Альбрехту не складно було здогадатися, що вони прийшли до Ради.
- Доброго дня, герцогу! Здрастуйте, міледі! – брати підбігли до них.
Рада, прикусивши губу, посміхнулася.
– Я отримала ваші подарунки! Дякую! Мені дуже сподобалося!
- Ми збираємось на пікнік за місто! Чи не бажаєте скласти нам компанію? - в очах Редда читалося бажання зробити більше, ніж просто поцілувати руку.
Рада швидко поглянула на Альбрехта. Ні. Вона їх не боялася. Просто їй уже у звичку увійшло радитись у всьому з ним.
- Ми із задоволенням приймемо вашу пропозицію! - відповів Альбрехт, помітивши, як тінь досади ковзнула по обличчях братів Орвіл.
- Ну тоді добре! Через годину ми надішлемо за вами карету! - розкланявшись, графи пішли.
- Ти їм сподобалася! Які б у них не були наміри, ти не гулятимеш одна з чоловіками! - помітивши глузливий погляд Ради, Альбрехт додав. - Я не в рахунок!
- Ал. Якби я хотіла вийти заміж, я зробила б це не зараз!
- Я зрозумів! Ну, коли повернешся свого часу, тоді і вийдеш!
– І знову не те… – процідила Рада. – З усіх кандидатів я вибрала б тебе, якби не прокляття. - але цього Альбрехт вже не почув.
Хлопець і дівчина, не гаючи більше часу, пішли своїми кімнатами, щоб переодягнутися. Рівно за годину, хвилина в хвилину, за ними приїхала карета. Крім братів Орвіл, у ній сиділа ще якась дівчина. На ній була пастельно-жовтого кольору сукня зі спідницею у велику складку, а на голові крислатий капелюх. Дівчина виглядала чистою і непорочною, немов ангел і така ж білява.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармонія (2), Анна Стоун», після закриття браузера.