Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Гаразд, я не ображена. Зате його пику так і перекосило, коли він мене побачив, немов лешівку куснув!

– Треба з пані Грехем поговорити, може, порадить когось шеф-кухарем. А то не дай боги, корчма закриється.

Я подумала про те, що вони й так майже у збиток торгують. На одному вині, самогоні, настоянках, наливках та пиві далеко не заїдеш. Та й квашена капуста поганий помічник узимку. А цей криворукий кухар готувати взагалі не вміє.

– До речі, Вася може йому дати по морді за побої. Є шанс відігратися, – весело зауважила я, натягуючи чоботи. Ті, що дісталися від Тайхарни, поклала до сумки.

– А він уже відігрався, – засміялася Кхибра. – Він навмисне замовив подвійну порцію каші, а потім змусив ледащо всухом’ятку з’їсти все без залишку.

– І як? – розвеселилася я.

– Кухар плакав, давився, але жер підгорілу кашу. Гроші ж повертати нема з чого. І так корчмар йому нічого не платить.

– І я б не платила за зіпсування продуктів. Це ж як треба ненавидіти куховарити, щоб варити таке, яке й кашею важко назвати?

– Ти б його бачила: сам неохайний, фартух у плямах, ковпак порваний, ніс чи то червоний, чи то синій. Видно прикладається до чарки. Від того пишного як коровай шеф-кухаря нічого не залишилося. Виглядає як... як... старий облізлий хом’як!

– Так, не пощастило Ялинці.

У двері постукали – за нами прийшов Герман. Незважаючи на шпильки Ши-Ранси, він купив мені в гномській крамниці хутряну шапку, широкий шарф і рукавиці. Хоч Скріраніель і запевняв його, що ельфійський одяг кращий, Герка сказав, що вже побачив, наскільки він кращий, ледве мене не угробили в польоті. Він нап’яв на мене шапку, на неї зверху накинув капюшон, обмотав шарфом так, що залишилися видні тільки очі, та під загальний сміх змусив надіти поверх рукавичок рукавиці. Його завзято захищав Шафран.

– Смійтеся, смійтеся, нещасні. Зате моя дівчинка долетить у теплі, а ви будете мерзнути!

Ми попрощалися з дядьком Грицьком та Ялинкою. Я пообіцяла, що обов’язково поговорю щодо кухаря для їхньої корчми. Покинувши місто, попрямували у лісок. Ельфи свистом покликали крехтенслоксів і ми вирушили в політ. Герман усю дорогу вливав у мене потроху енергії, яка не давала замерзнути. Але вії все одно вкрилися інієм.

Я, відсунувши шарф, шепнула Гері, щоб він кинув такий самий пасок на Рані, як і тоді, коли летіли до Журбалінки. Він трохи повередував, але прохання виконав, натягуючи мені майже до очей шарф. І стало так добре від його турботи й тепла, що я прикрила очі й солодко задрімала. Сон порушив Герман, коли ліг на мене, вкриваючи плащем, і прошепотів у саме вухо: «Мовчи! Зубами вчепися в кішку і мовчи!» Легко сказати, а як? Шарф щільно закриває рот, шапка раз у раз наповзає на очі, руки у рукавицях, ними за спину не вчепишся, довелося пожертвувати Гериним подарунком, рукавиці полетіли вниз. Я вчепилася в шерсть Пір’їнки. Потім мені вдалося відсунути шарф, бо дихати стало неможливо.

Крехтенслокс злетів угору, потім пішов праворуч. Я задихалася від шарфа і шапки, що постійно наповзали, але не могла поворухнутися – Геркина рука немов припечатала мене до Пір’їнки. Тільки могла сяк-так крутити головою праворуч та ліворуч, побачила, як Герман вдивлявся кудись вниз, тримаючи напоготові праву руку, в якій крутилася маленька вогняна спіраль. Кілька разів мимо нас зі свистом пролетіли стріли. Серце від страху впало у п’яти. Нарешті, Гера прицілився і з усієї сили метнув кудись униз спіраль. Ми лише побачили яскравий спалах і почули віддалений крик чоловіка. Герман, так само притискаючи мене до Пір’їнки, витягнув з-за пазухи накопичувач і активував його, я помітила, як у долоні затанцювала нова спіраль. Скріраніель одну за одною послав п’ять стріл. І ось, з-за хмар з’явилися переслідувачі – група людей у сірому одязі верхи на тих самих дивних болотного кольору птахах. «Хлішки, – згадала я. – Це по мою душу». Я нарахувала сімох. Ого! Ціла зграя.

– Руто, злийся з Пір’їнкою! – скомандував Герман і активував ще один накопичувач.

Один із птахів майже порівнявся з нами. Скріраніель коротко щось скомандував Пір’їнці ельфійською, і наш крехтенслокс, змахнувши крилами, різко злетів у повітря, а потім спікірував на птаха з вершником, хапаючи птаха могутніми пазурами й розриваючи страшними іклами на шматки. Птах видав такий крик, що якби не було на мені каптура з шапкою, заклало б вуха. Догори зметнулося закривавлене пір’я, найманець полетів донизу, він не очікував нападу зверху. Його крик швидко обірвався. У воронів сьогодні буде бенкет. Ці немов чують трупи, злітаються миттєво.

Я повернула голову ліворуч і побачила кішку Діерга, за спиною якого сиділи Гріс і Альгін. У Альгіна в долоні крутилася спіраль, а Богріс знову дістав свої моторошні вервиці й щось бурмотів. З його пальців чорною змією сповзала дивна мотузка, яка закрутилася в петлю. Дві спіралі практично одночасно зірвалися з долонь хлопців. У повітрі стояв запах паленого пір’я, я згадала вчорашніх качок. А ось Гріс... Він розмахнувся і... мотузка не долетіла до найманця, зісковзнула. Але вираз обличчя в того був таким, наче в магазині замість весільного костюма йому запропонували саван. Друга спроба виявилася вдалою, темний аркан зімкнувся на шиї розбійника і... донизу з переляканої хлішки впав висохлий труп. Але як він це зробив? І чому не зміг приборкати таким арканом Буретворця? Якщо він може таке, то чому на Зурмса не накинув таку мотузку?

І тут сталося те, що сталося. Просвистіла стріла, зачепивши Герину руку й, пробивши наскрізь мою хутряну шапку, яку я підійняла, щоб хоч трохи бачити перед собою. Це і врятувало мені життя. І моментально збоку пролунав радісний крик найманця. Щоправда, останній: