Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— Та, напевно, вирішили трохи перепочити від вас, — відмахнулася Трінна, схопивши мене за руку. — Ходімо до столу! Мені потрібно ще вина!

Музика заграла нову мелодію, і ми рушили до столу з напоями. Світло ліхтарів танцювало на обличчях святкуючих, створюючи ілюзію казковості. Я наповнила свій келих запашним вином, яке стало моїм фаворитом цього вечора. Його смак був насиченим, із легкою гірчинкою та нотами стиглих ягід.

— Знаєте, я тільки-но виграла конкурс прикрас! — гордо заявила Трінна, вихлюпуючи частину свого вина на землю. Її очі блищали від захоплення, і вона почала жваво розповідати про свої вироби.

Я слухала її з напівувагою, зрідка киваючи. Виявилося, що Трінна талановита майстриня, яка створює прикраси з магічним підтекстом. Вона захоплено перелічувала свої досягнення, аж поки її погляд не впав на мій кулон.

— Ой, а що це в тебе в середині каменю? — вигукнула вона, нахиляючись ближче. — Який гарний кулон!

Вона взяла його в руки й уважно роздивлялася, а ззаду Офелія підморгнула мені, наче натякала, що їй уже все зрозуміло.

— Ого, це ж червона пелюстка мірабілісу! — раптом вигукнула Трінна, і я побачила, як її обличчя освітилося ще більшим захопленням.

— Що це означає? — нарешті запитала я. Здавалося, цього вечора я отримаю відповіді на деякі свої запитання.

— Пелюстки мірабілісу використовують у створенні амулетів для захисту від чорної магії, — почала пояснювати вона, повертаючи кулон мені. — З таким амулетом на тебе не подіють чари одурманення, втрати сил, стримання, страху, гіпнотичні чари й навіть чари сну.

— Ого, — тільки й змогла вимовити я, відчуваючи, як у грудях розливається тепле здивування. — То що, цей мірабіліс такий рідкісний, що ти здивувалася?

— О, ні, мірабіліс сам по собі не рідкісний, — відповіла Трінна, усміхаючись. — Але для такого амулета потрібна саме свіжа пелюстка білого мірабілісу.

— Але ж ця пелюстка червона, — сказала я, ще раз поглянувши на кулон.

Трінна засміялася, її дзвінкий сміх розчинився в шумі святкування.

— Її настоюють у крові, — пояснила вона, все ще посміхаючись. — Чим сильніший чаклун, тим сильніший захист накладається на амулет.

Я відчула, як у мене перехопило подих. Виявляється, я ношу на собі кров Кассандра. Ця думка чомусь викликала в мені теплу, майже затишну радість. Відчуття турботи, коли хтось захищає тебе так щиро й безкорисливо, було дивним, але надзвичайно приємним.

Я повернулася до танцю разом із відьмами. Мелодія навколо стала шаленою, запальною, наче сама ніч закликала нас святкувати. Я вже була досить п’яна, і від цього світ навколо здавався ще яскравішим, барвистішим, ніби все довкола обернулося магічними вогнями, що танцюють у такт музиці.

Зненацька з’явилися Вельмор і Кассандр. Вельмор тримав щось у руці, але я не встигла роздивитися, що саме, як відчула, що мені на голову щось одягнули. Я завмерла, на мить не розуміючи, що відбувається.

Кассандр стояв поруч, і його рухи були напрочуд лагідними. Його пальці обережно поправляли щось у моєму волоссі. Це був вінок. Запах обволікав мене ніжними ароматами: солодкаво-гірка нота лаванди, теплий присмак розмарину, пряний аромат кленового листя і свіжий відтінок польових квітів.

Кассандр глянув на мене, і його погляд затримався. У цих темно-синіх очах було щось нове — м’якість, тепло і… подив? Він дивився на мене так, ніби бачив щось неймовірне, якесь незбагненне диво.

— Готово, — сказав він тихо, але не відвів погляду.

Я усміхнулася, чи то від випивки, чи то від його лагідності, і раптом помітила, що він усміхнувся у відповідь. Його усмішка була рідкісною, і тому здавалася особливою. Місячне світло осявало його обличчя, і я помітила, як юно він виглядає. Під зорями і тремтливим сяйвом ночі він здавався не суворим чаклуном, а хлопцем, якому лише двадцять, і який уперше побачив щось чарівне.

Я не хотіла порушувати цю мить, але м’яка спокійна мелодія почала звучати навколо, і я не втрималася. Взяла Кассандра за руку, намагаючись стати ближче. Його рука була теплою, і це тепло ніби розливалося в моєму тілі.

— Корделіє, — тихо промовив він, дивлячись на мене, і я побачила, як у його очах промайнув ледь помітний блиск.

Кассандр, ніби прочитавши мої думки, закрутив мене в танці. Ми сміялися, як малі діти, безтурботно і щиро. Музика змінювалася, ставала ніжнішою, м’якішою, і ми підлаштовували свої рухи під її ритм.

Я притулилася до нього ближче, коли мелодія стала ніжнішою за шовк. Наш танець сповільнився, але водночас став більш наповненим. Ми вперше стояли так близько. Місячне світло заливало нас, і в цей момент світ здавався зупиненим.

Касс торкався мене ніжно й обережно, немов я була крихким витвором мистецтва, тендітним кришталевим сервізом тітки Елоїзи, який могли передати тільки з рук у руки. Його пальці ледь зачепали мою шкіру, але в цих доторках відчувалася така потужна магія притяжіння, що вона проникала в саму глибину моєї душі. Це було щось більше, ніж просто фізичний контакт — це було відчуття, яке зупиняло час, змушуючи мене забути про все інше.

Його дотики викликали в мені змішання почуттів: страх перед невідомим і незбагненну жагу залишатися тут, у цій миті. Я не могла опиратися цьому магнетизму, ніби він створив навколо мене поле, яке утримувало мене поруч, водночас залишаючи мені свободу вибору.