Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Час від часу я знову тягнула Кассандра до столу з винами, і кожного разу його опір ставав слабшим. Напої тут були настільки смачними й легкими, що від них ставало тепліше не тільки тілу, а й душі. На цей раз ми зупинилися біля столу з напоєм із темного винограду й чорносливу, з додаванням кориці й імбиру, що залишав на язиці приємну гостру нотку.

— Ви прийшли! — раптом почулося поруч.

Я повернула голову й побачила Офелію, яка, здавалось, світилася зсередини. І… ого, вони з Вельмором трималися за руки! Їхні пальці переплелися так природно, ніби вони робили це все життя.

Кассандр на мить затримав погляд на їхніх руках довше, ніж потрібно.

— Нарешті ти перестанеш заходити в крамницю щоразу, коли я там з’являюся, — сказав він Офелії з таким тоном, що було важко зрозуміти, чи він жартує, чи серйозний.

Я розреготалася, майже розливаючи свій напій. Офелія й Вельмор, здивовано піднявши брови, обмінялися поглядами.

— Що ти з ним зробила? — запитав Вельмор, явно розважаючись. Його тепла усмішка не сходила з обличчя.

— Ми дегустуємо вина, — відповіла я, підморгнувши.

Офелія й Вельмор виглядали так щасливо, ніби весь світ зараз існував тільки для них. Чи це місячне світло, що м’яко осявало їхні обличчя, створювало цей ефект, я не знала. Але я відчувала справжню радість за них. У цю магічну ніч усе здавалося можливим, навіть найпрекрасніші мрії.

Офелія схопила мене за руку й потягнула в гущу танцювального майданчика. Музика була незвичайною — схожа на лісову пісню, що виривалася з самих сердець дерев, але з динамічними нотами рок-н-ролу. Її ритми змушували ноги рухатися самі по собі, і здавалось, ніби весь світ кружляє разом із нами. Десь поруч чулися звуки бубнів, флейт і дзвіночків, які перепліталися в єдиний магічний потік.

Я озирнулася й, не думаючи, схопила за руку Кассандра. Його рука була теплою, і це тепло відразу заспокоїло моє серце.

— Ходімо, Кассе, ця ніч не для стояння осторонь! — вигукнула я.

На мій подив, він не пручався. Ми влилися в танцювальний вир, де Вельмор виконував настільки смішні рухи, що я мало не впала від сміху. Він стрибав на місці, розмахуючи руками, як пташеня, яке вчиться літати. Офелія не стримувалася й теж сміялася, але все одно притримувала його за руку, наче боялася, що він може втекти.

— Вельмор, ти геній танцю! — прокричала я, намагаючись перекричати музику.

Кассандр, на диво, рухався зовсім інакше. Його рухи були чіткими, ритмічними, наче він і справді відвідував школу танцю. Він виглядав настільки впевнено й гармонійно, що я на мить навіть забула про все інше, просто спостерігаючи за ним.

Ми стрибали й співали, насолоджуючись цією магічною ніччю, наче більше в нас такої не буде. Навколо вирувало життя: відьми й чаклуни кружляли в парах і групах, у повітрі чути було сміх і вигуки радості. Діти бігали між дорослими, несучи в руках маленькі ліхтарики у формі гарбузів, що випромінювали м’яке світло. Повітря було насичене ароматами спецій, диму багать і солодких напоїв.

Я піднесла до губ кухоль із імбирним елем, і його насичений, трохи пряний смак одразу змусив мої очі закрутитися. Напій залишав приємний зігріваючий післясмак, що здавався майже чарівним.

— Ти вже почула своє пророцтво? — запитала Офелія, коли закінчилася чергова мелодія й ми всі зупинилися, щоб перевести дух. Її щоки горіли, а очі сяяли, ніби вона отримувала справжнє задоволення від кожної миті.

Я стояла так близько до Кассандра, що відчувала тепло його шкіри. Це було дивно заспокійливо.

— Пророцтво? — перепитала я, трохи здивована. — Ні. Воно справжнє?

— Звичайно, — підхопила Офелія, схрещуючи руки на грудях. — Правда, Вельморе?

— Ну так, напевно, — відповів він, трохи розгублено, але його доброзичлива усмішка знову повернула мені впевненість.

— А що вам напророкували? — поцікавилася я, поглядаючи то на Офелію, то на Вельмора.

— Не можна розповідати, — загадково відповіла Офелія, злегка піднявши брови.

Моє серце затріпотіло від цікавості. Я вже хотіла попросити подругу провести мене до ворожки, але раптом передумала. Хіба не цікавіше жити, не знаючи, що чекає попереду? Життя таке непередбачуване.

— Напевно, я відмовлюся, — сказала я, усміхаючись до Офелії. — Що б на мене не чекало, я з радістю це зустріну.

Кассандр подарував мені похвальну посмішку.

— Зі святом Самайну! — прокричала Трінна й радісно кинулася мене обіймати. Її рухи були такими енергійними, що я ледве втрималася на ногах. Від неї пахло вином і квітковим парфумом, змішаним із легким ароматом диму.

Її вбрання було яскравим, як завжди. Довга сукня кольору стиглої вишні переливалася в світлі ліхтарів. На шиї висів масивний амулет у формі півмісяця, а зап’ястя прикрашали браслети зі срібними дзвіночками, які дзеленчали, коли вона рухалася.

— І тебе, Трінно, — відповіла я, відчуваючи, як щоки розтягуються в усмішці. Судячи з її поведінки, вона точно перепила.

— Вельмор і Кассандр кудись поділися? — запитала я, озираючись, але нікого з них не було видно.