Читати книгу - "Нічний цирк"

Упродовж якогось непідвладного часу вони обидві сидять мовчки, замислившись. Шовкові штори ледь помітно хитаються, потяг біжить уперед, і дівчат огортає аромат імбиру й вершків.

— Що сталося з твоїм суперником? — питає Селія.

— Мій суперник завмер стовпом попелу в кіотських полях, — озивається Тсукіко, — якщо вітер і час досі не розвіяли його.

Конкорд і Бостон, 31 жовтня 1902

Перш ніж змиритися з думкою, що цирк насправді поїхав, Бейлі довго виписує кола спустілим полем. Тут узагалі нічого не залишилося, навіть жодної зігнутої травинки, котра б доводила, що кілька годин тому на цьому місці щось стояло.

Хлопчик сідає на землю, схиливши голову на руки, і почувається цілком загубленим, хоча й не раз грався на цих полях, коли був дитиною.

Він згадує, що Крихітка казала щось про потяг.

Щоб дістатися до якихось віддалених куточків, потяг мусить заїхати в Бостон.

Думка миттєво формується в голові, і Бейлі схоплюється на рівні та щодуху мчить на станцію.

Коли він, захеканий, прибігає туди, спина страшенно болить у тому місці, де наплічник бився об неї під часу бігу, а на станції не видно жодного потяга. Таж він так сподівався, що цирковий поїзд досі стоїть там і чекає на нього. Хоча, чесно кажучи, Бейлі навіть не знає, чи існує той поїзд насправді.

На станції майже безлюдно, на лавиці посеред перону сидять лише двійко людей — чоловік і жінка в чорних пальтах.

Бейлі не одразу помічає на шиях червоні шарфи.

— З тобою все гаразд? — цікавиться жінка, коли він вибігає на перон. Вона має легкий акцент, який Бейлі не може впізнати.

— Ви тут через цирк? — захекано вигукує хлопчик.

— Були, — погоджується чоловік із тим самим ритмічним акцентом. — Хоча він уже поїхав. Гадаю, ти це помітив.

— Вони зачинилися сьогодні раніше, ніж зазвичай, але немає нічого дивного, — додає жінка.

— Ви знаєте Крихітку й Прибамбаса? — з надією питає Бейлі.

— Кого? — перепитує чоловік. Жінка запитально хилить голову, наче теж не зрозуміла, про що йдеться.

— Це двійнята, котрі виступають із котиками, — пояснює Бейлі. — Вони мої друзі.

— Двійнята! — вигукує жінка. — І їхні чудові котики! Як тобі вдалося потоваришувати з ними?

— Це довга історія, — каже Бейлі.

— Тоді ти мусиш розповісти її нам, поки ми тут чекаємо, — каже вона, усміхнувшись. — Ти теж їдеш до Бостона, так?

— Не знаю, — зізнається Бейлі. — Я намагався наздогнати цирк.

— І ми зайняті точнісінько тим самим, — виголошує чоловік. — Але не варто намагатися наздогнати Le Cirque, поки не дізнаємося, куди він вирушив. Доведеться почекати приблизно добу.

— Сподіваюся, що він з’явиться там, куди ми зможемо дістатися, — додає жінка.

— А як ви дізнаєтеся, де він? — із недовірою запитує Бейлі.

— Ми ж сновиди й маємо свої таємні методи, — посміхається жінка. — Тож нам доведеться трохи зачекати, і ми матимемо вдосталь часу, щоб розповісти одне одному кілька історій.

Виявляється, що чоловіка звуть Віктор, а його сестру — Лорена. Вони вирушили у, як вони самі це називають, подовжену циркову відпустку — мандрують за Le Cirque des Rêves стількома містами, скількома вдається. Зазвичай вони так подорожують лише Європою, та цю відпустку вирішили провести по той бік Атлантичного океану. А раніше були в Канаді.

Бейлі розповідає їм скорочену версію того, як потоваришував із Крихіткою й Прибамбасом, не вдаючись у деякі найдивніші подробиці.

Уже перед світанком до них приєднується ще одна сновида, жінка на ім’я Елізабет. Вона зупинялася в місцевому готелі, а тепер, коли цирк поїхав, теж вирушає до Бостона. Її зустрічають тепло, наче давню подругу, хоча Лорена каже, що вони познайомилися лише кілька днів тому. Поки всі чекають на потяг, Елізабет витягає спиці й клубок темно-червоної вовни.

Лорена знайомить її з Бейлі й каже, що він юний сновида без шарфа.

— Насправді я не сновида, — заперечує хлопчик. Він досі не певний, що добре зрозумів значення цього терміна.

Елізабет ретельно оцінює його, підвівши очі від плетіння та примруживши їх. Бейлі значно вищий за неї, але цей погляд нагадує йому про найсуворіших учителів. Жінка нахиляється та змовницьки питає його: