Читати книгу - "Нічний цирк"

— Ти обожнюєш Le Cirque des Rêves?

— Так, — не роздумуючи, погоджується Бейлі.

— Над усе на світі? — наполягає жінка.

— Так, — каже хлопчик. Хоча вона запитує серйозним тоном, а його серце від нервів досі гупає, як скажене, Бейлі не може втриматися від усмішки.

— Тоді ти сновида, — виголошує жінка. — І не має значення, як ти вбраний.

Вони розповідають йому історії про цирк та інших сновид. Про товариство, яке відстежує пересування цирку й повідомляє про них іншим сновидам, аби вони могли їздити за ним від міста до міста. Віктор і Лорена подорожують разом із цирком цілий рік, щойно їм дозволить розклад, а Елізабет зазвичай не їздить далеко від Нью-Йорка, тож цю її поїздку можна вважати дальньою. Виявляється, у містечку є неофіційний клуб сновид, котрі час від часу збираються на засідання, аби не втрачати зв’язок, поки цирк подорожує далекими країнами.

Невдовзі після того, як над небокраєм сходить сонце, до станції прибуває потяг. Дорогою до Бостона історії тривають, Елізабет плете, а Лорена дрімає, підперши рукою голову.

— Де ти зупиняєшся в місті? — цікавиться Елізабет.

Бейлі про це не подумав, він намагався втілювати план крок за кроком і не перейматися тим, що станеться, коли вони нарешті дістануться Бостона.

— Я точно не впевнений, — зізнається він. — Мабуть, залишуся на вокзалі, поки не знатиму, куди їхати далі.

— Безглуздя, — заперечує Віктор. — Ти зупинишся в нас. Ми винайняли майже цілий поверх у «Паркер Гауз». Поживеш у Авґустовій кімнаті, він так чи так учора повернувся до Нью-Йорка, а я ніколи не завдаю собі клопоту попереджати керівництво, що ми маємо вільну кімнату.

Бейлі намагається заперечити, але Лорена уриває його:

— Він жахливо впертий, — шепоче вона. — Якщо вже Віктор убив щось собі в голову — не пристане на жодні відмовки.

Тож, щойно вони виходять із вагона, Бейлі сідає до екіпажа разом із усіма. У готелі його наплічник разом із багажем Елізабет відносять нагору.

— Щось не так? — непокоїться Лорена, коли він відверто роззирається довкола в заможному фойє.

— Я почуваюся, як одна з тих дівчиськ у казках, котра не мала навіть черевиків, а потім якимсь чином потрапила на бал до замку, — шепоче Бейлі, і жінка сміється так голосно, що кілька людей озираються й витріщаються на неї.

Бейлі відводять до кімнати, що завбільшки з половину його рідного будинку. Хоча штори на вікнах запнуті й не пропускають сонячних променів, заснути не вдається. Хлопчик сновигає кімнатою, аж поки не лякається, що зіпсує килим, а відтак сідає біля вікна та спостерігає за людьми на вулиці.

Коли опівдні хтось стукає у двері, він відчуває полегшення.

— Ви вже знаєте, де тепер цирк? — випалює він, не давши Вікторові навіть розтулити рота.

— Поки що ні, любий хлопчику, — засмучує його чоловік. — Часом нам щастить заздалегідь дізнатися, куди він прямує, але не цього разу. Гадаю, що ми почуємо щось до вечора і, якщо доля буде прихильною до нас, вирушимо туди вже завтра зранку. Ти маєш костюм?

— Із собою не маю, — каже Бейлі, згадуючи костюм, котрий лежить удома в скрині й виймається на світ божий лише до особливих випадків. Імовірно, він уже виріс із нього, бо навіть не може пригадати, коли востаннє траплялася така «костюмна» оказія.

— Тоді купимо, — каже Віктор, наче це так просто, як придбати газету.

У фойє вони зустрічаються з Лореною, і двійко дорослих цілісінький день тягають малого містом у справах, не забувають зазирнути до кравця за костюмом.

— Ні, ні, — заперечно хитає головою Лорена, роздивляючись зразки тканин. — Ці кольори йому не личать. Йому потрібен сірий. Благородний темно-сірий.

Після нескінченних примірок і шпильок Бейлі отримує найгарніший у житті сірий костюм, гарніший навіть за найкращий татів костюм антрацитового відтінку. Попри протести, Віктор також купує йому дуже блискучі черевики й нового капелюха.

Відображення в дзеркалі геть не схоже на те, до якого Бейлі звик, і хлопчик ледве може повірити, що насправді має такий вигляд.

Потім вони з купою пакунків повертаються до «Паркер Гаузу», завалюються до своїх кімнат, але навіть не встигають присісти, як Елізабет кличе їх вечеряти.

У ресторані внизу Бейлі з подивом зустрічається з десятком сновид, котрі або вирушать далі за цирком, або залишаться в Бостоні. Розкішний ресторан змушує хлопчика знітитися, але товариство таке дружнє й галасливе, що зовсім скоро він забуває про це. Як і очікувалося, усі люди вбрані в чорне, біле чи сіре з яскравими плямами червоних краваток чи шийних хустинок.

Помітивши, що Бейлі не має жодної червоної деталі, Лорена крадькома дістає з найближчого букета червону троянду й пришпилює йому до вилоги.

Кожну страву супроводжують нескінченні байки про цирк, згадки про намети, яких Бейлі ніколи не бачив, і країни, про які він ніколи не чув. Бейлі