read-books.club » Публіцистика » Вибрані твори 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори"

785
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вибрані твори" автора Олена Іванівна Теліга. Жанр книги: Публіцистика / Поезія / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 119 120 121 ... 192
Перейти на сторінку:
Можливо, — повторив я.

— Але, на всякий випадок, ми повісили великий закон на дверях наших «Літаврів», щоб туди не пролізли люди з надто мінливим почуттям, а головне — наші вороги.

...Ішли дні за днями, дні творчі і невсипущі, тривожні і бойові. Побідно гриміли «Літаври» в голубій Столиці і відбивались дзвінкою луною об береги рідного Славути. І тим відлунням сягали далеко-далеко на схід і на захід, у всі закутини нашого великого краю.

На сторінках «Літаврів» друкувались найкращі зразки націоналістичної літератури. Колишній підсовєтський читач мав нагоду без страху і остереження ознайомитись з творами «буржуазно-націоналістичних», як казали більшовики, письменників — Є. Маланюка, О. Олеся, О. Ольжича, Ю. Липи, з прекрасними поезіями головної редакторки цього журналу— Олени Теліги. Міг познайомитись і з іншими більш чи менш визначними письменниками і діячами, яких попередній кат своєю чорною рукою затуляв від народу, і яких теперішній, німецький, кат боїться, як огню і не пускає в Київ.

Крім них пані Теліга, може, ще з більшою охотою вміщувала в «Літаврах» твори колишніх підсовєтських поетів і письменників (залишилося декілька з молодшого покоління), які поступово вилазили з нор і припадали до твердої праці, як до живущого джерела.

Зі сторінок «Літаврів» той же читач, старший віком, — міг пригадати собі невмирущі твори закатованих і загнаних в могилу Є. Плужника, М. Хвильового, Г. Косинки, О. Влизька, Д. Фальківського і багато інших, а молодший — мав нагоду вперше добре ознайомитись з нею.

Побідно гриміли «Літаври», аж поки кривавий німецький окупант не перелякався того грому бойового. Перелякався і насторожився. А недруги лихі — різні фольксдойчі, совєтські агенти, а часом і наші таки землячки, підлабузнюючись (хоч останніх було і небагато), нашіптували тому катові ненависному про те, що в шумі гучних «Літаврів» на найвищій ноті звучить ненависть до всіх поневолювачів і окупантів жовто-синьої Еллади й несеться полум’яний заклик на боротьбу за самостійну, соборну і незалежну Українську державу.

Наїжились люті вороги. Кривавий німецький хижак — орел — розіп’яв свої пазурі і причаївся під дверима непокірних «Літаврів».


Було видно, було чути, як реве ревучий...

Був, здається, грудень. У всякому разі — зима із снігом і палючим морозом. Олена Теліга конче сьогодні захотіла піти до Дніпра, хоч там уже була не раз. Вона розповідала, що в перший же день свого приїзду в Київ, прямо зі станції пішла туди, на Дніпро.

— Він мене вже давно кликав до себе, батько-Славу-тич, і ось я приїхала до нього, — казала вона тоді комусь із своїх друзів.

Був полудень. Ми йшли вулицями Подолу — Теліга, Ірлявський і я. На тротуарах було слизько і Теліга спиралася об руку Ірлявського. Я йшов поруч останнього і все спотикався на прековзких каменюках своїми кованими чобітьми.

— А ви сунете, як ведмідь, переходьте на цей бік, — звернулась до мене Теліга, — чи не знаєте, що дама мусить йти всередині? Ех ви, парубійко провінційний!

Ці її слова, від яких я тоді мінився на виду, ще й досі в моїх ушах дзвенять ніжним незабутнім докором моїй вайлуватій «провінційності», яка, здається, ще й тепер плутається в моїм житті і в моїй творчості.

Ми розмовляли про це, про те: про зміст наступного числа «Літаврів», про дрова чи про вугілля, яких тепер годі було дістати, щоб в кімнаті не замерзло чорнило, про те, як дістати хоч би з пуд картоплі, про сьогоднішні театральні новини. І тоді я примітив, як схудла за ці пару місяців пані Теліга. А ті рум’янці, що запеклись на її щоках, не могли це заперечити, бо ж надворі палючий вітер і мороз.

Ми підійшли до засніженої пристані. Дніпро ще не замерз. Лише при березі гойдались на хвилях щербаті плити льоду, кипіли в пробоях, як шматки розпеченого олива. Хрипіли баржі і великі човни, які мабуть ще влітку, скріплені залізними линвами, що ось іскрились інеєм. Трохи далі від них гойдався обгорілий, з побитими вікнами невеличкий пасажирський пароплав, на борту якого був напис: «Калінін». А під цим написом хтось незграбно дописав смолою: «Цап проклятий».

— Чому саме цап? — спитав Ірлявський.

— Тому, мабуть, що цей кремлівський дід має козлячу борідку, — відповів я і згадав, колись у Києві був цілий процес над одним художником, якого портрет Калініна був вміщений в стінному календарі. Хтось із відданих партії Леніна-Сталіна громадян підмітив, що як той малюнок перевернути «догори ногами», то з Калініна виходить козел.

Коли мені вдалось переконати пані Телігу, що це не вигадка, а факт, і що аналогічних випадків було чимало у всіх родах совєтського мистецтва, — то вона довго з того сміялась і щось записувала в своєму блокноті.

Походивши з годину над Дніпром, ми піднялись на Володимирську гірку і довго стояли біля пам’ятника. Олена Теліга, немов пила своїми очима прозорість Славутича, який при заході сонця ворушився, мов живий між мертвими берегами.

Ми всі в чотирьох — разом з Володимиром Великим, — мабуть, з одним чуттям дивились на Дніпрову даль. Звідти нам добре «було видно, було чути, як реве ревучий...» І, можливо, з одним чуттям билося тоді троє сердець, однаково жаліючи, що не б’ється четверте — серце Володимира Великого.


* * *
1 ... 119 120 121 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори"