Читати книгу - "Секрет ЧарІвного МанІкюру, Arachne "

Софі дивилася на нього, намагаючись осмислити почуте. Вона відчувала, що це правда, але в той же час їй здавалося, що все це сон.

- Що буде далі? - прошепотіла вона.

Габріель трохи нахилив голову, посміхаючись.

- Ти дізнаєшся. Головне – продовжуй вірити.

Він ступив до неї, торкнувся її руки і вклав у неї маленький ключ.

— Це тобі, — сказав він. — Коли відчуєш, що готова, ти дізнаєшся, що робити.

Софі хотіла запитати ще щось, але наступного моменту Габріель зник, ніби розчинився у світлі.

Софі стояла в центрі порожньої каплиці, тримаючи в руці ключ, який Габріель залишив їй. Його поверхня холодила пальці, але при цьому від нього виходило дивне тепло, немов усередині ключа жило щось живе. Вона уважно розглянула його. Візерунки справді нагадували сніжинки, переплетені у складний малюнок, а на головці ключа було вигравіровано крихітний символ — маленька зірка.

Вона відчула, як тиша каплиці стає майже відчутною. Світло від снігової сфери м'яко осявало простір, відбиваючись у вітражних вікнах, де святі та ангели ніби спостерігали за нею.

- Що ти відкриваєш? - прошепотіла вона, дивлячись на ключ.

Але, звичайно, відповіді не було.

Вийшовши з каплиці, Софі виявила, що снігопад припинився, а небо стало напрочуд ясним. Мільйони зірок мерехтіли над головою, ніби відповідаючи на її внутрішнє запитання. Все місто навколо здавалося спокійним і тихим, ніби завмерло в очікуванні чогось важливого.

Софі поспішила додому, не в змозі викинути з голови загадкові слова Габріеля.

Коли вона нарешті дісталася своєї затишної квартири, відчуття чарівництва все ще не покидало її. Вона заварила чашку гарячого шоколаду, сіла на диван і поклала ключ перед собою на столик.

— Що ж робити з тобою? - пробурмотіла вона.

Немов у відповідь, ключ заблищав слабким блакитним світлом, а звідкись із кімнати долинув легкий шерех.

Софі здригнулася. Вона підвелася з місця і озирнулася. Все виглядало, як завжди: м'яке світло настільної лампи, тепло пледу, яким вона була закутана. Але шурхіт не зник. Він долинав від книжкової полиці у кутку кімнати.

Софі повільно підійшла до полиці. Серед книг, які вона давно не чіпала, лежала одна, що виділяється своїм зовнішнім виглядом. Це був старовинний шкіряний том із золотим тисненням, яке вона, здавалося, бачила вперше.

На обкладинці книги було вигравіровано символ сніжинки, такий самий, як на ключі.

— Цього не може бути… — прошепотіла Софі, обережно витягаючи книгу.

Вона була важка, ніби всередині її ховалося щось більше, ніж просто сторінки. Софі відкрила першу сторінку та побачила текст, написаний витонченим почерком:

"Для тих, хто готовий відчинити двері у світ чудес. Ти тримаєш у руках більше, ніж книгу. Уважно слухай серце, і воно підкаже тобі правильний шлях."

Софі перевернула сторінку. На наступній була карта — не міста, але якась невідома місцевість, де сніжинки на ключі, здавалося, відзначали шлях.

- Це жарт? — пробурмотіла вона, але в собі знала: це не просто книга.

Ключ на столі засвітився яскравіше, і Софі зрозуміла, що настав момент вибору.

Вона знову подивилася на карту, потім на ключ і відчула, як страх іде, поступаючись місцем хвилювання.

— Добре, — тихо сказала сама собі. — Погляньмо, куди це все веде. Завтра я все дізнаюся.

Софі акуратно взяла ключ, склала книгу і вирушила готуватися до нової загадки. Їй здавалося, що за цією таємницею ховається щось дуже важливе, що змінить не лише її життя, а й усе місто.

***

Наступного ранку місто зустріло Софі зимовим сонцем, яке відбивалося на снігу, змушуючи все навколо сяяти. Вона вже збиралася відчинити салон, коли почула, як хтось вигукнув її ім'я.

- Софі! — гукнув суворий голос.

Вона обернулася і побачила мадам Клотільду, свою сусідку, що стоїть на ганку антикварної крамниці. Як завжди, вона була закутана в темне пальто і в'язану шаль, а в руці тримала кошик, з якого виглядали кілька старовинних книг.

— Доброго ранку, мадам Клотільда, — ввічливо привіталася Софі, підходячи ближче.

— Чи добре воно, не знаю, — озвалася мадам, суворо дивлячись на Софі поверх своїх окулярів. — Сніг тільки додає клопоту, а вже цей гуркіт уранці...

Софі придушила усмішку. Вона давно звикла до бурчання літньої пані.

- Чим можу допомогти? - Спросіла вона.

Клотільда ​​невдоволено підібгала губи, але потім м'якше додала:

- Ти вчора пізно повернулася. Бачила щось незвичайне?

Софі трохи розгубилася.

— Що ви маєте на увазі?

Мадам уважно подивилася на неї.

— Вночі були дивні вогні. Я помітила їх зі свого вікна. Вони виходили від каплиці. Адже ти була там?

Софі не знала, як відповісти. Вона відчула, як ключ, захований у її кишені, ніби став важчим.

— Так, була, — сказала вона обережно.

- Хм, - тільки й сказала Клотільда, вивчаючи її поглядом.

Софі відчула себе так, наче її думки читають.

— Слухай, Софі, — продовжила мадам, несподівано м'яким тоном, — ти ж знаєш, що в нашому місті є свої таємниці. Іноді їх краще не чіпати.

Софі кивнула, але всередині відчула опір. Вона більше не могла ігнорувати те, що відбувається.

— Я розумію, мадам Клотільда, — відповіла вона. — Але, можливо, саме ці таємниці можуть зробити щось добре?

Мадам скинула брови, і на її обличчі майнула ледь помітна посмішка.

- Ти нагадуєш мені себе в молодості, - сказала вона. — Така ж уперта.

Вона зробила крок ближче і зненацька простягла Софі маленький пакунок.

- Візьми, - сказала вона.

Софі обережно взяла пакунок і розгорнула його. Усередині виявилася мініатюрна фігурка ключа, виготовлена ​​з бронзи.

— Це що це? — здивовано спитала вона.

- Це частина загадки, - відповіла мадам. — І, здається, тобі час дізнатися більше.

Софі хотіла поставити ще запитання, але мадам Клотільда ​​вже відвернулася, прямуючи до своєї крамниці.

— Приходь увечері, якщо буде бажання більше дізнатися, — кинула вона через плече. — Але попереджаю, що деякі відповіді можуть тобі не сподобатися.