Читати книгу - "Секрет ЧарІвного МанІкюру, Arachne "

Ніч огорнула місто м'яким сніговим покривалом. Софі стояла біля будинку на вузькій вуличці, освітленій мерехтливими гірляндами. Тиша зимового вечора заспокоювала, але думки все ще були зайняті подіями дня. Вона згадувала клієнтів, їхні щасливі обличчя, магію, яка ніби витала довкола.

Коли вона звернула за ріг, у повітрі знову з'явився той самий аромат — свіжої хвої, теплої кориці та солодких мандаринів. Софі зупинилася, завмерши на місці.

- Габріель? — гукнула вона, повертаючись.

З тіні арки старовинної будівлі ступив він. На ньому був той самий довгий темний плащ, а очі блищали загадковим світлом.

— Доброго вечора, Софі, — сказав він з легкою усмішкою, ніби їхня зустріч була звичайнісінькою річчю на світі.

— Ти знову тут, — прошепотіла вона, відчуваючи, як прискорює серце ритм. - Я думала...

— Що ми більше не зустрінемося? - перебив він. — Але ж ти чекала.

Софі відчула, як щоки заливає рум'янець. Вона справді чекала, але не усвідомлювала цього до кінця.

- Хто ти? — нарешті спитала вона, вдивляючись у його обличчя.

Габріель лише загадково посміхнувся, підходячи ближче.

— Просто мандрівник, — відповів він. — Той, хто іноді допомагає людям знайти шлях.

- І що ти хочеш знайти в мене? — Софі спробувала звучати впевнено, але її голос здригнувся.

- Не в тебе, а з тобою, - м'яко сказав він, його голос звучав майже як музика. — Ти ж відчуваєш, що це місто змінюється, правда?

Софі кивнула головою. Вона не могла заперечити очевидне: з того моменту, як вона отримала чарівний набір, все ніби стало іншим. Люди посміхалися частіше, їхні історії ставали світлішими, і навіть сніг здавався якимсь особливим.

— То через тебе? — спитала вона.

- І через тебе теж, - Габріель глянув на неї з теплом. — Ти дала чаклунству місце, де воно може жити.

Софі не знала, що відповісти. Вона ніколи не думала про свій салон, як про щось велике, але останні дні довели їй протилежне.

— І все ж я нічого не розумію, — тихо промовила вона.

— Іноді розуміти це не головне, — сказав він. - Головне - відчувати.

Він простяг руку, і на його долоні раптом засяяла маленька снігова куля. Усередині була мініатюрна копія міста, такого ж засніженого та святкового, як те, яким вони зараз гуляли.

- Візьми це, - сказав Габріель, передаючи кулю Софі.

Вона обережно взяла його, відчуваючи, як тепло розливається на її пальцях.

- Що це? — спитала вона.

— Нагадування про те, що дива трапляються. І іноді вони починаються з тих, хто вірить у них.

Софі підвела погляд, щоб відповісти, але Габріеля вже не було. Лише у повітрі залишився його аромат – хвоя, кориця, мандарини.

Вона стояла сама на пустельній вулиці, тримаючи в руках чарівну снігову кулю, яка тепер світилася м'яким золотим світлом.

Софі відчувала, як снігова куля в її руках ніби пульсує м'яким світлом, зігріваючи її навіть цього морозного вечора. Усередині кулі маленький світ оживав: мініатюрні будиночки мерехтіли вогниками, сніжинки кружляли в танці, а крихітні фігурки людей, здавалося, рухалися, живучи своїм загадковим життям.

— Що ти означаєш? — прошепотіла вона, дивлячись на кулю, наче вона могла відповісти.

М'яке сяйво кулі посилилося, осяяючи засніжену вулицю. Софі зауважила, що сніг навколо неї заграв золотистими іскрами. Це було диво, справжнє, відчутне. Вона стиснула кулю в долонях, відчуваючи, як серце наповнюється дивною сумішшю радості та трепету.

Вдалині почувся дзвін, але вулиця залишалася порожньою. Софі обернулася, але нікого не було. Тільки світло кулі створювало навколо неї тиху, затишну атмосферу, ніби весь світ зупинився, щоб дати їй цей момент спокою.

Вона знову глянула на кулю. Тепер усередині, серед снігового вихору, з'явилася нова деталь — крихітна постать у темному плащі, схожа на Габріеля. Фігурка стояла посеред мініатюрного містечка, дивлячись прямо на Софі.

- Це ти, - видихнула вона, майже забувши, що стоїть на вулиці.

У цей момент куля почала випускати ледь чутну мелодію, схожу на ту, що Луї описував після свого манікюру. Мелодія була простою, але в ній було щось, що торкалося до глибини душі.

— Що ти хочеш сказати? — спитала Софі, відчуваючи, як у куточках очей застигають сльози.

Світло кулі здригнулося, а потім висвітлило снігову стежку, що веде вглиб міста. Софі подивилася туди і зрозуміла, що світло наче кличе її, вказуючи шлях.

— Ти хочеш, щоби я пішла? — тихо спитала вона, більше собі.

Відповіді не було, але Софі вже знала, що робити. Вона міцніше притиснула кулю до грудей і зробила перший крок.

Стежка привела її до старовинної площі, де знаходилася невелика каплиця. Її вікна світилися м'яким золотим світлом, а довкола була цілковита тиша. Софі зупинилася біля входу, відчуваючи, як куля в її руках стає теплішою.

Вона повільно штовхнула важкі дерев'яні двері, і світло всередині залило її обличчя. Каплиця була порожня, але у повітрі витало відчуття дива. На вівтарі стояла така ж снігова сфера, як та, що була в неї в руках, але більше, з ще більш детальним світом усередині.

Софі підійшла ближче, відчуваючи, як усередині неї росте дивне почуття приналежності. Їй здавалося, що ця сфера — серце чогось великого, частина того чаклунства, що розлилося містом.

Вона простягла руку, щоб доторкнутися до великої сфери, і в цей момент почула м'який голос за спиною.

- Ти зробила перший крок.

Софі обернулася і побачила Габріеля. Він стояв біля входу в каплицю, його очі сяяли тим самим теплим світлом, що походив від сфери.

— Що це означає? — спитала вона, відчуваючи, що її голос трохи тремтить.

Габріель підійшов ближче і посміхнувся.

— Це центр чарівництва, Софі. Місце, де народжуються мрії. І тепер ти – частина цього.

Софі розгублено подивилася на кулю у своїх руках, а потім знову на велику сферу.

- Я? Але чому?

— Бо в тебе добре серце, — м'яко сказав він. — Ти допомагаєш людям вірити у дива, навіть не усвідомлюючи цього.