Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"

— А це вона і є. Князь Володимир храму десятину своїх прибутків пожертвував, тому її Десятинною і прозвали.

Петько широко розплющеними очима дивився на високу та широку будівлю з безліччю великих і малих бань. Сніжно-біла, вона, здавалася, висіла над землею, вражаючи стрункістю та витонченістю форм.

— Яка… — зачаровано пробурмотів Петько.

— Лєпота[18]… — погодився Ратибор.

Петько потай навів на церков мобілу та зробив кілька знімків. «Супер! — подумав він, — усі просто очманіють і попадають!»

Вершники завернули за ріг високого паркану й опинилися перед великими розчахнутими воротами. Це було княже подвір'я.

* * *

Перш ніж десантуватись із зоряного буя номер вісімсот двадцять три на планеті Масябося, чи ОЙ1313, відповідно до зоряного каталогу, Блостер Корпурама вивчив дані в інформаційній базі.

«П’ята планета системи АС 223, сила тяжіння 0.95, світило одне, доба 0.95, атмосфера придатна для дихання. Цивілізація умовно-розумна. Програма адаптації є».

Блостер глибоко зітхнув: неможливо передбачити, що можуть утнути умовно-розумні! Коли нерозумні, тоді все зрозуміло: це тварина, яка у своєму житті спирається лише на інстинкт. Її поведінку можна прорахувати наперед, зрозумівши головне: тварини ніколи собі не нашкодять. Розумні тубільці схожі на нерозумних, вони теж собі ніколи не нашкодять, хіба що можуть помилитися. А ось умовно-розумні можуть утнути таке, що на вуха не налізає!

Блостер набув вигляду тубільця й увімкнув аналізатор мови. Саме десантування пройшло не дуже гладко. Він вивалився з буя прямісінько посередині майдану, поряд із високим пам'ятником, встановленим на постаменті з великих валунів. Імовірно, одним з них і був зоряний буй. Раніше тут був ліс, це Блостер знав точно. Усі буї намагалися ставити у заростях, лісах, словом, у таких місцях, де можна було вийти непомітно. Така практика була введена після пам'ятного випадку, коли зоряні туристи вийшли з підпростору на очах у тубільців. Їх прийняли за богів, що змінило хід історії усієї планети. Попри всі зусилля, тубільці запам’ятали з’яву п’яти голушкоїдів. Ще б пак! Як можна примусити будь кого забути бачене? Та ще таке диво, як вихід із каменя п’яти богів? Блостер навіть зараз скривився, пригадавши, як тубільці спалювали своїх братів за невіру у пришестя П’ятьох з каменю. Відтоді виходять з підпростору дуже охайно, не при свідках. Те, що для побудови міста було винищено ліс, уже промовляло про умовну розумність місцевих жителів. Хіба розумна людина вирубала б ліс? Хіба мало місця, де можна побудувати місто, не вирубуючи ліс?

Роззирнувшися, Блостер одразу зрозумів: у місті якісь негаразди. Тубільці чимось налякані, й усі намагаються залишити місто. Найпростіший спосіб руху — повітрям — на планеті не застосовувався. Машини копіювали тварин, рухаючися на м’яких лапах. Там, де шляхи не вміщали всіх, машини бігли по газонах, дерлися по кюветах, а найнахабніші стрибали навіть по інших машинах. По тротуарах валив нескінченний натовп. Усі рухалися в одному напрямку — з міста. Блостер непомітно приєднався до натовпу. З розмов дуже швидко стало зрозумілим, що всі бояться якогось Мадингму.

— Мадингму розбудили…

— Мадингма прокинувся…

— Ой, лихо… Лихо…

Блостер уважно спостерігав за тим, що відбувалося. Він уже зрозумів — план розшуку Манями, якій він собі склав, нікуди не годиться. Він думав звернутися до місцевих органів правопорядку. Адже, коли цивілізація є, хай навіть і умовно-розумна, хтось же має стежити за порядком? Ось туди й потрібно звернутися: зникла дитина! Дитина трохи дивакувата, тому їй може загрожувати небезпека. Хлопця треба терміново знайти й урятувати. У тому, що йому допоможуть у цій благородній справі, Блостер не сумнівався. Будь-яка цивілізація своїх нащадків захищає, це закон виживання.

— Треба з’ясувати, хто такій Мадингма, — прийняв рішення Блостер, — і чому він прокинувся? Зрозумівши це, можна примусити цього Мадингму заснути. Тоді порядок запанує знову — і я зможу звернутися по допомогу. Мабуть, іншого шляху немає…

Розділ 6. Повний відпад та запаморочення розуму…

— Знак ми залишимо, у цьому проблем нема… — Льоха поправив окуляри. — Ти ось що, Манямо, почекай-но тут, я зараз кабанчиком додому злітаю.

— Ким злітаєш? А хіба… кабанчик… Свиня… кабан… літає? Ссавці, парнокопитні, свині… Може, я щось не так зрозумів? — запитав Маняма.

— Кабани не літають, це правда, це я так, до слова… Типу… В сенсі, — тут же виправився Льоха, — швиденько… Одна нога тут, друга — там.

— А це як? — Маняма здивовано підняв брови. — Ти що, одну ногу відстібнеш? А побіжиш на одній нозі? Хіба так хутчіше?

Льоха важко зітхнув.

— Словом, чекай на мене тут.

— Зрозумів, — слухняно кивнув Маняма.

Льоха щодуху помчав додому. Зовсім недавно батько зафарбовував подряпину на холодильнику, для чого придбав балончик білої фарби. Фарбу використали не всю, і Льоха вирішив: нехай Маняма на своїй голушкоїдній мові на камені щось напише. Рятувальники відразу зрозуміють: Маняма тут! І  почекають. Льоха ураганом увірвався додому й одразу поліз до комори. Звідти полетіли Льохова зимова куртка, рюкзак з відірваною лямкою, чохол із вудками, стара сумка зі снастями для риболовлі, поверх цієї купи лягла поспіхом кинута невисока розсувна драбина. Врешті-решт балон із залишками фарби було знайдено. Льоха кинувся з квартири, зупинився на порозі, кинув погляд на купу мотлоху, важко зітхнув, уявивши, як мати буде ввечері читати йому нотацію, і ляснув дверима. Маняма був зараз важливіший!

Минуло всього хвилин двадцять, але, підбігаючи до валуна, хлопець побачив, що прибульця оточило четверо хлопців. Льоха відразу впізнав їх: відомі задираки з сусіднього двору. Вони завжди чіплялися до слабших, шукали привід для бійки, а бувало, ні за що били чужих. Своїх бити вони боялися, свої їх знали й могли заявити у міліцію, таке вже траплялося. Старший з них, на прізвисько Серга, навіть відсидів кілька днів у міліцейському відділку. Льоха бачив, що саме Серга, пускаючи тютюновий дим просто в обличчя його інопланетного друга, стояв біля Манями й нахабно посміхався, вочевидь просуваючи справу до бійки.

— Чувак! Ти не врубаєшся? Тобі сказано валити звідси? Ось і вали! Це наша територія, зрозумів? Ішак дерібоданський… А то зараз навтикаю, мама не впізнає!

Маняма вражено дивився на Сергу. Він ніяк не міг второпати, нащо той вдихає цей сморід, і взагалі, чого від нього хоче цей дивний тубілець? На бігу Льоха побачив, що Маняма вийняв комунікатор. Він похолов: раптом Серга зараз зламає чи відбере гарну штучку?

— Яка шикарна мобіла! — Серга простягнув руку. — Дай позекати…

Тут до валуна підбіг Льоха:

— Відвали, Серга, це мій гість. Чого до нього присікався?

— Це хто ще тут? Очкарик Льосик? Колюню,