Читати книгу - "Відьомський шабаш , Лія Тан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ми всі зібралися в езотеричній кімнаті Поліни, розмістившись за круглим столом. В центрі якого красується магічна куля.
В кімнаті горить купа свічок, але сьогодні на відміну від інших гелловінських вечорів, тут не димить чаклунська чаша. Вона сьогодні пуста і чорна, стоїть самотньо у кутку. Ми з подругами переглядаємося, і першою напружену тишу порушує Поліна.
— Красуні мої, наш сьогоднішній Гелловін буде іншим ніж зазвичай. Сьогодні не будемо ворожити. Не хочу турбувати духів та померлих, адже наше з вами прокляття, ми схоже зняли минулого року. І це яскраво довів сьогоднішній вечір, адже кожна з нас, прийшла сьогодні не одна. — наша спадкова відьма на мить замовкає, а за кілька хвилин звертається до нас з проханням. — Мої милі дівчата, сьогодні я хочу аби ми подякували усім вищим силам, за подаровані нам щедроти.
Ми всі переглядаємося, і мовчки беремося за руки, повторюючи вивчену за роки молитву подяки. Такий ритуал ми проводимо часто. Адже вже звикли всі разом дякувати, за те, чи інше, що у нас виходить у житті.
Коли ж закінчуємо подяку, Поліна звертається до нас.
— Мої милі красуні, ми б уже могли повертатися до наших половинок, але я гадаю кожній з нас цікаво, з чого у кожної все почалося.
— Полін, давай ти перша розповідай, — наполегливо просить Ксенія.
Поліна опускає очі й мовчить. Я ж не можу змовчати, і теж прошу.
— Будь ласка, Поліно!
— Гаразд! — видихає подруга, й починає свою розповідь. — Тиждень тому, ви ж знаєте, я розсилала та роздавала всім запрошення на сьогоднішній вечір. Коли я робила це в офісі, мимо проходив шеф. Зупинившись, він поцікавився, що за Двіж. А коли я відмовилася все пояснювати, нагримав на мене, і забрав до себе в кабінет. — подруга зітхає. — Коротше довелося все йому розповісти. І не тільки розповісти, а й запросити на свято. Адже він поставив мене перед фактом, що прийде сьогодні, навіть якщо я його не запрошу. — Поліна знову на мить замовкає та продовжує. — Одним словом, шеф поїхав у кількаденне відрядження, але вчора він повернувся. І одразу з валізою приїхав до мене. — дівчина загадково посміхається та піднесено додає. — Коротше, дівчулі, переступивши поріг мого будинку, шеф владно заявив, що приїхав до мене назавжди. — Поліна світиться від щастя. — Дівчата, я нереально щаслива, бо ж закохана у нього цілу вічність. Виявляється, Микита у мене теж закохався давно. І наші почуття, як виявилося, ми даремно приховували стільки років. — брюнетка змахує сльози щастя та просить. — Розповідайте далі. Хто наступний ?
— Я! — зголошується Олена. — Пам’ятаєте, я завжди розповідала вам про свого однокласника Івана. Ми з ним сиділи за однією партою до одинадцятого класу, і посварилися у випускний вечір. — Оленка зітхає. — Я дуже образилася на Івана, бо він поїхав з міста. А з того часу, між іншим минуло десять років. А я ж закохана у нього по вуха ще й досі. — вогняна руденька переводить подих. — Отож, зустріла я Івана ще у середу, у торгівельному центрі. Серце підстрибнуло. Він теж втішився нашій зустрічі, відпускати не хотів, але я вдавала образу. Він же запрошував на побачення, зізнавався в почуттях. Казав, що усі ці роки марив лише мною, і от повернувся аби забрати мене у своє життя. — Оленка зітхає. — Звісно я не повірила, але сказала, що якщо його слова правдиві, то я чекаю його сьогодні о шістнадцятій у себе в дома. І, як бачите, ми разом. Не можу я крутити носом, бо якщо чесно, всі ці десять років кожного вечора чекала, що він прийде за мною.
— Молодець! Досить гонору, пора жити те життя, а не чекати. — вдоволено посміхається Поліна. — Дівчата, хто наступний.
— Я! — зголошуюся і розповідаю нашу історію з Сергієм.
Дівчата радіють та тішаться за мене. Останньою свою історію розповідає Ксенія, і ми ледь не з розкритими ротами слухаємо її.
Виявляється повертаючись вчора додому, у Ксенії зламалася машина, за кілька будинків від дому. На допомогу їй зупинився незнайомець, в якому вона впізнала свого сусіда через паркан. Виявилося Ксенія у нього була закохана з вісімнадцяти років. Вадим виїхав за кордон, і от нещодавно приїхав у відпустку. Впізнавши сусіда, Ксенія розгубилася, та сказала, що їй допомога не потрібна. Блефувала, що зараз приїде чоловік та дотягне її додому. Тоді ж Вадим зупинившись у неї позаду суворо наказав, аби вона не вигадувала. Виявилося він давно зібрав на неї всю інформацію, і зараз приїхав за нею, бо кохає її, і відчуває, що він теж не байдужий їй. Того ж вечора Ксенія та Вадим зізналися одне одному у почуттях.
Ми всі на емоціях. Щастя окриляє та переповнює нас, але звернення та прохання Поліни, дещо бентежить.
— Я все розумію, мої милі відьмочки... — посміхається вона. — Наш сьогоднішній відьомський шабаш, кардинально відрізняється від попередніх... Знаю, що нам зараз не до цих пустощів, бо кожна з нас непристойно щаслива... Але, мої любі, маю до вас прохання, до третіх півнів, ніхто нікуди не їде, не летить, не повзе, і не скаче. Вечірка продовжується. Сподіваюся на ваше розуміння та підтримку. — подруга зітхає та додає. — Самі розумієте, що без вас, це ніякий не відьомський шабаш. Та й гелловінська ніч, без вас буде не та. Ви ж залишитеся? — уточнює Поліна.
Ми всі згоджуємося, адже ніхто не хоче підвести Поліну.
— Дякую, красунечки, за підтримку!!! — вдоволено посміхається наша спадкова відьма та піднесено просить. — Якщо всі за, то полетіли до наших хлопців, а, то вони точно вже зачекалися нас.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьомський шабаш , Лія Тан», після закриття браузера.