Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

— Ти й сама так нічо, серденько, — поблажливо озвався чоловік, улещений врешті словами про власну елегантність, — і це правда. Але попереджаю: ти мусиш триматися мене, а не витріщатися на того покидька і те, що у нього в штанях. Іще раз наголошую, — погрозливо додав, — якщо я лише побачу, що тебе хоч пальцем торкнувся той кончений наркоман, то неабияк відшмагаю тебе по солодких сідничках!

— Звісно ж, любий! — радісно прошепотіла мулатка.

Бонд чув, як чоловік скинув ногу з лавки на підлогу.

— Гаразд, мала, — ходімо! Офіціанте!

Бонд відклав меню.

— Суть уловив, — сказав він. — Здається, їх цікавить те саме, що й усіх, — секс, розваги та як би похизуватися перед знайомими. Дякувати Богові, що вони хоч не манірничають.

— Деякі з них таки манірні міщани, — озвався Лейтер. — Усі ці їхні понтові чаювання, герань на вікнах31, всі оті пхикання: «Іще чого! Цього тільки не вистачало!»... Майже усі вони вчащають у методистську церкву.

В Гарлемі такі самі соціальні нерівності, як і в будь-якому іншому районі міста, хоча тут ще долучені расові відмінності. Ходімо звідси, — підсумував, — десь перекусимо.

Вони допили віскі, й Бонд попросив рахунок.

— Сьогодні за все плачу я, — попередив. — У мене купа грошей, яких мені треба позбутися, тож я прихопив із собою триста доларів.

— Таке мені підходить, — радо відгукнувся Лейтер, який знав про тисячу доларів Бонда.

Коли офіціант брав зі столу чайові, Лейтер зненацька спитав:

— Чи не знаєш ти часом, друже, де сьогодні «Біґ Мен»?

Офіціант закотив очі. Схилився над столиком і взявся ретельно витирати його серветкою.

— У мене жінка й діти, бос, — пробурмотів, не розтуляючи рота. Поставив склянки на тацю і поніс їх до стійки.

— У «Містера Біґа» найкраща у світі охорона, — резюмував Лейтер. — Це — страх.

Вони вийшли на Сьому авеню. Дощ ущух, натомість подув «Гокінгз» — пронизливий вітер з півночі, котрий негри зазвичай ушановують словами: «Містер Гокінз завітав!» — через що зазвичай велелюдні вулиці порожніють. Лейтер із Бондом приєдналися до хирлявого струмочка перехожих, які проводжали їх презирливими, а деякі й відверто ворожими поглядами. Кілька разів їм навіть плюнули вслід.

Раптом Бонд відчув той прихований спротив, про який говорив Лейтер. Вони ступили на чужу територію. Тут їх не хотіли бачити, вони були непроханими гостями, чужаками. Така сама тривога, добре відома йому з часів війни, коли працював у ворожому таборі, охопила його. Він поквапно відігнав це почуття.

— Ходімо до «Матінки Фрезьє» — це трохи вище по Авеню, — запропонував Лейтер. — Там найкраща в Гарлемі їжа — принаймні, колись так було,

Дорогою Бонд заглядав у всі вітрини.

Його вразила велика кількість цирулень і салонів краси. Усі вони рекламували безліч засобів для випрямлення волосся: «Апекс глоссатіна32: використовуємо разом з гарячим гребінцем»; «Лагідний випрямляч»: ані опіків, ані почервоніння», а також найрізноманітніші засоби для висвітлення шкіри. Майже так само багато було крамниць галантереї та чоловічого одягу — з фантастичними чоловічими черевиками зі зміїної шкіри, сорочками зі зображеннями аеропланів, модними штанями — широкими зверху та звуженими донизу і дюймовими смужками з боків, костюми фасону «зут»33. У книгарнях було повно навчальної літератури — як вивчити це, як зробити те — а також коміксів. Траплялися ще крамнички з різним магічним начинням та всілякими окультними штучками і посібниками, як-от «Сім ключів від влади». «Найдивніша книга усіх часів» з підзаголов­ками на кшталт: «Якщо вас врекли: як зняти вроки і скерувати їх на кривдника»; «Прокажіть свої бажання мовою мовчання»; «Як причарувати будь-кого»; «Як змусити себе покохати». Серед принад були також: «Магічна сила кореня іпомеї»; «Патентована олія, що має здатність притягати гроші»; «Випрямляч для волосся у порошку в пакетиках»; «Засіб від шахрайства»; «Магічна рука: як захиститися від зла. Розладнує плани ворогів та знищує їх».

Бонд подумав: зовсім не дивно, що «Біґ Мен» вважає шаманство, зокрема культ вуду, вельми дієвою зброєю для впливу на мізки — бо тут, у самісінькому центрі блискучої столиці західного світу, і досі сахалися, помітивши на дорозі пір’їну білого курчати чи дві перехрещені палички.

— Я радий, що ми приїхали сюди, — зауважив Бонд, — бо нарешті починаю розуміти значимість «Містера Біґа». Усього цього не збагнеш, сидячи в такій країні, як Англія. Звісно, ми там також забобонні — особливо кельти, — але тут майже чутно биття тамтамів!

Лейтер муркнув:

— А я буду дуже радий, коли нарешті доповзу до свого ліжка. Проте нам слід скласти думку про цього хлопця перед тим, як до нього підступитися.

Ресторан «Матінка Фрезьє» приємно контрастував із холоднечею вулиць. Там подавали пречудових морських молюсків та смажених курчат із Меріленда — з беконом та цукровою кукурудзою.

— Ми просто мусимо це скуштувати, — мовив Лейтер. — То — їхня національна страва.

У теплому ресторанчикові було дуже затишно. Офіціант привітно обслужив їх і показав різних знаменитостей у залі, однак коли Лейтер неначе мимохідь запитав його про «Містера Біґа», удав, що не почув. Надалі тримався від них подалі, аж поки вони не попросили рахунок.

Лейтер знову поставив своє питання, коли офіціант приніс рахунок.

— Вибачте, сер, — коротко відповів, — але я не можу згадати жентльмуна з таким ім’ям.

Коли вони врешті полишили ресторан, було вже пів на одинадцяту, й Авеню майже збезлюділа.

Вони взяли таксі до готелю «Савой», там у танцзалі замовили віскі зі содовою та почали спостерігати за парами в танці.

— Більшість сучасних танців народилися саме тут, — зауважив Лейтер. — Це справді так. Лінді-хол34, кеквок35, «Сьюзі К’ю»36, «Шег»37… Усе починалося на цьому майданчикові. Кожний більш-менш відомий музикант пишається, що грав тут: Дюк Еллінґтон, Луї Армстронг, Кеб Келловей38, Нобл Сіссл39, Флетчер Гендерсон40. Це — справжня Мекка джазу і джайву.

Вони зайняли столик поблизу бар’єра, що огороджував величезну танцзалу.

Бонд був немов заворожений. Дівчата видавалися йому просто чарівними. Музика так глибоко увійшла в нього, зливаючись із ритмом його пульсу, що він майже забув, навіщо тут.

— Проймає, еге ж? — сказав нарешті Лейтер. — Я міг би залишатися тут усю ніч, але ходімо звідси, бо не потрапимо в «Маленький рай». Він схожий на цей клуб, але класом нижче. Думаю спочатку повести вас до «Йємена41», що на Сьомій авеню. Після цього вирушимо до одного з власних шинків «Містера Біґа». Але проблема в тому, що всі вони відчиняються після опівночі. Ви поки розрахуйтеся тут, а я заплачу за туалет: може, хоч там мені вдасться довідатися, де сьогодні можна